Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

Комендант зробив, як йому наказали. Сеньйор Зорро обережно підійшов і взяв листа. Потім він знову відступив на кілька кроків, усе ще спостерігаючи за капітаном.

— Я читатиму його, — сказав він, — але, попереджаю вас, що уважно стежитиму за вами. Не рухайтеся, сеньйоре, якщо тільки у вас немає бажання відвідати ваших предків.

Він почав швидко читати і, коли закінчив, то якийсь час дивився коменданту просто у вічі, а його очі зловісно зблискували з-під маски. Капітан Рамон відчув себе ніяково. Сеньйор Зорро підійшов до столу, увесь час спостерігаючи за ним, і підніс листа до полум’я свічки. Папір зайнявся, запалав і впав на підлогу купкою попелу. Сеньйор Зорро наступив на нього.

— Листа не буде доставлено, — сказав він. — Отже, ви боретеся з жінками, сеньйоре? Хоробрий офіцер, окраса армії його превосходительства! Я не сумніваюся, що він би підвищив вас на службі, якби знав про це. Ви ображаєте сеньйориту, тому що її батько зараз не дружить з владою і тому що вона відштовхує вас, на що ви заслуговуєте, та намагаєтеся заподіяти неприємностей членам її родини. Воістину, гідний вчинок!

Він зробив ще крок і нахилився вперед, увесь час тримаючи пістолет напоготові.

— Дивіться, щоб не дізнався, що ви надіслали листа, подібного до того, що я тільки-но знищив, — додав він. — Я шкодую, що ви не можете схрестити зі мною шпаги. Простромити вас було б образою для моєї шпаги, але я зробив би це, щоб позбавити світ від такого молодця.

— Ви говорите це пораненій людині!

— Без сумніву, рана загоїться, сеньйоре. І я буду знати про це. А коли це станеться і до вас повернуться сили, то я постараюся знайти вас і закличу до відповіді за те, що ви намагалися зробити сьогодні вночі. Нехай це буде вирішено між нами.

Очі їх зблиснули, коли вони дивилися один на одного, і сеньйор Зорро відійшов, щільніше закутавшись у свій плащ. Раптом почувся брязкіт упряжі, стукіт кінських копит і хрипкий голос сержанта Педро Гонзалеса.

— Не злазити з коней! — кричав сержант своїм людям поруч дверей. — Я тільки доповім, і ми знову поїдемо навздогін за негідником! Не буде відпочинку, доки ми не спіймаємо його!

Сеньйор Зорро швидко оглянув кімнату, тому що знав, що вихід через двері тепер відрізаний. Очі капітана Рамона блищали з радості.

— Ха, Гонзалесе! — пронизливо крикнув він, перш ніж Зорро встиг застерегти його. — На допомогу, Гонзалесе! Сеньйор Зорро тут!

Потім він зухвало подивився на розбійника, паче запрошуючи його зробити найгірше. Але сеньйор Зорро, очевидно, не мав бажання стріляти в капітана, а волів зберегти його для шпаги, коли в того загоїться плече.

— Залишайтеся на місці! — скомандував він і кинувся до найближчого вікна.

А тим часом кремезний сержант почув лемент капітана. Він покликав своїх людей за собою, кинувся кімнатою до дверей кабінету і розчинив їх.

Крик люті вирвався, в нього, коли він побачив людину, що стояла коло столу у масці, і коменданта, що сидів перед нею.

— Клянуся святими, він наш! — закричав Гонзалес. — Сюди, солдати! Охороняйте двері! Охороняйте вікна!

Сеньйор Зорро переклав пістолет у ліву руку і вихопив шпагу. Він почав розмахувати нею в усі боки і свічки полетіли зі столу. Зорро наступив ногою на останню, що продовжувала горіти, і погасив її. Кімната занурилася в темряву.

— Вогню! Несіть смолоскипи! — пронизливо кричав Гонзалес.

Сеньйор Зорро стрибнув убік до стіни і почав швидко пробиратися уздовж неї, тоді як Гонзалес і два інші чоловіки вскочили до кімнати, а один залишився охороняти двері; у сусідній кімнаті, штовхаючи один одного, метушилися солдати у пошуках смолоскипа. Нарешті влетіла людина зі смолоскипом, пронизливо скрикнула й упала поранена в груди, смолоскип же упав на підлогу і згас. Сеньйор Зорро опинився знову в темряві, і його не можна було відшукати.

Гонзалес сипав прокльонами, не знаходячи людини, яку хотів убити. Капітан кричав йому, щоб він був обережний і не всадив би шпагу помилково в кого-небудь із солдатів. Інші бушували навколо. До сусідньої кімнати ввійшов хтось із новим смолоскипом.

У хід пішов пістолет Зорро, і смолоскип випав з рук солдата. Розбійник стрибнув уперед, наступив на вогонь, загасив його і знову відступив у темряву, швидко змінюючи позиції і прислухаючись до важкого дихання, що точно вказувало йому на розташування ворогів.

— Хапайте негідника! — пронизливо кричав комендант. — Хіба може одна людина так дурити вас усіх?

Раптом він замовчав, бо сеньйор Зорро схопив його ззаду і змусив замовкнути. Потім голос розбійника, покриваючи гамір, лунко рознісся кімнатою.