Буреє показав записку з погрозою й перемальоване мною креслення плота. Тож комендант повірив, що все було саме так, як я розповів. Я запитую у нього, скільки можуть дати за крадіжку будівельного матеріалу.
— Не більше півтора року, — відповідає він.
Одне слово, я поволі підіймаюся по схилу безодні, в яку потрапив. Отримав цидулку від фельдшера Шаталя. Він написав мені, що Бебер Сельє перебуває в окремій палаті лікарні, чекаючи, коли його вивезуть звідси, йому поставили рідкісний діагноз: нарив у печінці. Либонь, тут не обійшлося без змови між адміністрацією та лікарем, аби вбезпечити Бебера від помсти.
Відколи я в карцері, ні разу не обшукували ні сам карцер, ні мене самого. Я користуюсь з цього й прошу передати мені ножа. Кажу Нарікові й Кеньє, аби вони зажадали провести очну ставку між наглядачем з майстерні, Вебером Сельє, столяром і мною, а тоді вже хай комендант приймає ухвалу щодо нас: попереднє ув’язнення, дисциплінарне покарання чи поселення в таборі.
Сьогодні під час прогулянки Нарік повідомив мені, що комендант дав на це згоду. Очна ставка відбудеться завтра о десятій годині. На цій ставці буде старший наглядач, який виступатиме в ролі судового слідчого. Цілу ніч я намагаюсь напоумити себе, бо в мене виник намір убити Бебера Сельє. Однак мені ніяк не вдається це зробити. Ні, то було б дуже несправедливо, коли б цього чоловіка за таку послугу відіслали на Велику Землю, а там він дістав би змогу здійснити втечу — це було б для нього винагородою за те, що він став на перешкоді втекти іншим. Так, але тебе можуть засудити до смертної кари, розцінивши твій вчинок як навмисний. Та начхати мені на це. Я так упав у розпач, що доходжу саме такого висновку. Чотири місяці надії, радості, страху бути впійманим, кмітливості, і все скінчилося тим, що тебе вистежив стукач. Хай хоч що буде, завтра я постараюсь порішити Сельє!
Мені вдасться уникнути смертної кари тільки за тієї умови, ішли він теж вийме свого ножа. Для цього я повинен показати йому, що прийшов на очну ставку з ножем, тоді він дістане й свого. Це треба буде зробити або перед початком очної ставки, або одразу ж по її закінченні, бо я ризикую тим, що наглядач може мене застрелити з револьвера. Розраховую на постійну необережність наглядачів.
Цілу ніч я борюсь проти цієї ідеї. Але не можу її перемогти. Справді, в житті бувають непростимі речі. Я знаю, ніхто не має права влаштовувати самосуд, але відношу це до людей іншого соціального класу. Хіба можна припустити, що я навіть не можу думати про те, щоб неодмінно покарати такого мерзенного типа? Я не зробив нічого поганого цьому казарменому вільновідпущенику, він навіть не був знайомий зі мною. І він прирік мене на кілька років дисциплінарної в’язниці, навіть не маючи в чому дорікнути мені. Він намагався поховати мене живцем, аби самому воскреснути. О ні, ні, тисячу разів ні! Я не повинен дати йому змогу скористати із свого брудного вчинку. Хай я пропаду, але хай і він зазнає кари, ще більшої за мою. А що, коли тебе засудять до страти? То було б нерозумно померти за такого підлого типа. Нарешті мені вдається пообіцяти собі самому таке: якщо він не дістане свого ножа, я його не вколошкаю.
Я не спав цілу ніч, викурив цілу коробку сірого тютюну. В мене лишається тільки дві сигарети, коли о шостій ранку приносять каву. Я перебуваю в такому напруженні, що, хоч це заборонено, в присутності наглядача кажу роздавачеві кави:
— Якщо пан начальник дозволить, то чи ти не міг би мені дати кілька сигарет або трохи тютюну? Я в страшному нервовому збудженні, пане Антарталья.
— Так, дай йому, якщо маєш. Я не курю. Я щиро співчуваю тобі, Метелику. Я, як корсіканець, люблю порядних людей і ненавиджу підлість.
За чверть до десятої я стою на подвір'ї і чекаю, коли мене заведуть до зали. Нарік, Кеньє, Буреє, Карбоньєрі теж тут. Нас стереже наглядач Антарталья. Він розмовляє по-корсіканському з Карбоньєрі. Я так зрозумів, що він каже йому: бідолаха, так йому не пощастило, а тепер він ризикує отримати три роки дисциплінарної в'язниці. Цієї миті відчиняються двері, й на подвір'я виходять тюремник, котрий стежив за нами з верхівки кокосової пальми, охоронець з майстерні й Бебер Сельє. Побачивши мене, він сахається, але охоронець, який його супроводжує, каже йому:
— Проходьте і станьте ось тут, праворуч. Антарталья, не давай їм розмовляти.
І ось ми стоїмо за якихось два кроки один від одного.
— Розмовляти заборонено.
Карбоньєрі, й далі розмовляє по-корсіканському із своїм земляком, який стереже обидві групи. Наглядач зав'язує шнурки на черевику, я киваю Матьє вийти трохи вперед. Він одразу ж здогадується про все, дивиться на Бебера Сельє й плює в його бік. Коли наглядач підводиться, Карбоньєрі безперестану говорить з ним і настільки захоплює його увагу, що я зміщуюсь на один крок, чого той не помічає. Я дістаю крадькома з-за паска ножа. Це помічає тільки Сельє і, вмить діставши зі штанів свого ножа, замахується ним на мене, ранячи мені праву руку. А що я шульга, то лівою рукою встромляю свого ножа йому в груди по саме руків'я. Лунає тваринний крик: «Ах!» Він падає мов підкошений. Антарталья вихоплює револьвера й кричить на мене:
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу