Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

ІМІТАЦІЯ РИТУАЛЬНОГО САМОГУБСТВА…

Може, змів би це з очей подалі, викинув за вікно, якби пам’ять не занудила, що він, Гренд Доулд, уже виконував подібну акцію в індонезійських джунглях…

… виклав тіла ту земців один біля одного і полив з вогнемета.

Робив усе мовчки, просто для самого себе занотувавши винищувальну акцію як імітацію ритуального самогубства, щоб фраєрнутися потім перед лейтенантом.

Так, він пригадує, їхній лейтенант був сентиментальним чемним мамусиним синочком і саме тому таке визначення содіяного найманцем Доулдом справило на нього відповідне враження. Свідомості не втратив, лиш сполотнів (романтик вошивий) і навіть поплескав Гренда по плечу. Конвульсійно, правда, але все ж таки зумів опанувати себе і навіть запитати, витрушуючи слова:

— А… в якого Бога вони вірили?

Та відповідь його не цікавила.

А що було насправді?

Кому до того діло! Хто піде у вогненне пекло джунглів перевіряти, яким чином Доулд витлумив оте плем’я дикунів, обвішаних хрестами? Нікому нічого навіть ні мур-мур.

… хіба сатана підслухав, коли сам до себе говорив, аби потім тероризувати усе життя?

Хто? Хто? ХТО?

ХТОСЬ…

І цей ХТОСЬ роками смикає кожен нерв Доулда, доводячи його до стану гіпертрофованої маріонетки, у котрої замість грудей бобляється усередині торба з літерами, що складають одне-єдине слово — паранойя.

Вбити двох, трьох одразу? Дайте стільки ж куль. Гонорар на стіл — і гуд бай!

Відчепіться!..

Прислухався до одного, — як заспокійливо обволікав його шурхіт товстої пачки гульденів. Особливо, коли він розривав її тугий пасок…

Ліворуч Доулда обганяв темнозелений форд. З відкритого вікна ударило тим же прокуреним, але тепер голосно, могутньою довбнею «І want you, boy, boy, boy…». Прокричало і завмерло. Тільки його приймач знервовано продовжував хрипіти. Шипів, стогнав, агонізував. Голос вмирав у конвульсіях вбитих децибел.

Доулд вилаявся і виключив приймач. Не на той лад налаштував його затасканий шлягер.

На цей раз — знову колективне вбивство (це вже Гренд Доулд додає прокуреним голосом) — імітація ритуального самогубства. П’ятеро дорослих і десятирічний хлопець.

Одначе…

Тільки?…

Але…

Підлітка не повинно було бути!

На гірській фермі дітей не було взагалі. А він прибіг, теліпаючи порожнім відерком, за вранішнім молоком. Застав Доулда, коли той уже закінчував зав’язувати пластикові мішки на головах убитих. З хлопцем найбільше морочився, галасливим виявився. Та й мішечка для нього так і не знайшов…

Доулд насупився. Зараз саме слід переключитися на милування краєвидом і втішатись одним, що отой триклятий ХТОСЬ не зумів вирвати його таємницю і цього разу. І тепер знову може послати його кудись подалі — від че піть ся!

Все ж таки Гренд Доулд відчував у собі дискомфорт. Напевне, винен той металевий голос, що казна-звідки з’явився усередині.

ХТОСЬ знає про тебе більше, ніж ти думаєш…

Раніше, і то правда, по тілу бігав лише полохливий заєць з рожевими, вічно заплаканими очима. Гренд навіть знав, де він ховається. Це ж так просто, — можна намацати трикутну порожнину по центру між ребрами (Доулд притиснувся грудьми до керма) і тиснути, поки клаповухий не зайорзається з переляку та не втече за грудну клітку і вже там продовжить своє марудне тремтіння. Ніколи заєць не базікав з Гренд ом, хоча жив у ньому скільки себе пам’ятає, хіба що вічно попискував з переляку…

ХТОСЬ дочекається-таки, що ти здашся. Гадаєш, ХТОСЬ просто так звертається до тебе з проханням змилостивитися на маленьку дружню послугу за гонорар, якого тобі вистачить на білий хліб з маслом і на вставну щелепу, щоб ти пережовував свій мозок і ковтав сентенцію про те, що ХТОСЬ не буде знову випитувати твою таємницю? Ковтай, поки не вдавишся…

Незнаний металевий голос. Кожне слово вибивалося по днищу перекинутого відерка, енергійно та молодо. В ньому звитяжіла незнана Доулду рішучість, поєднана з дитячим нетерпінням. І що найбільше злякало зайця, змусило його боляче борсатись у грудях (до критичного піднімається кров’яний тиск), це те, що голос з хлоп’ячою безпосередністю відповідав на запитання, що весь час переслідували Доулда..

ХТОСЬ знає-знає-знає про твою таємницю і в цьому ти сам собі боїшся признатися. Суцільний самообман, чуєш ти, стукнутий дідугане? Він тебе використовує для своїх справ і буде трясти доти, поки ти врешті-решт не зірвешся.

Доулд прислухався. Чув лише метушню, яка пекла вогнем. Але не втратив здатності відчувати, що голос збирається з думками і от-от знову почне свої сентенції.