Микола Трублаїні - Лахтак

Охочих іти визволяти Лейте і Стьопу знайшлося багато. Кар відпустив Вершомета, Соломіна і Шелемеху. З норвежців пішли Ельгар, Карсен і двоє матросів. Умовилися, що Вершомет і Карсен підуть по слідах тих, яких мали за розвідників, а решта під керівництвом Ельгара доганятимуть чотирьох, що відступили на північ.

Відпочивши по обіді з годину, експедиція вирушила на острів. Намітили того дня дійти лише до норвезького табору з тим, щоб там переночувати. На ранок мусили розпочати наступ.

— Скажіть, а який завбільшки острів? — спитав Кар Ельгара.

— Острів невеликий, але точних його розмірів я не знаю. Північно-східну частину Ларсен відвідував кілька разів із Ландруппом. Нам же ходити туди заборонялося. Там десь Ландрупп знайшов золото. Грудки золотої руди він показував у таборі вже під час мого перебування на вашому пароплаві. Особисто я їх не бачив. Але Карсен і інші моряки стверджують, що Ландрупп приніс у табір чимало золота. Мені відомо, що шкіпер Ларсен проходив від табору до північно-східного краю острова за шість годин. Увесь острів, як він казав, можна обійти менше ніж за добу.

Семеро озброєних лижників (Вершомет, Шелемеха і Соломін взяли рушниці тих норвежців, які залишились на пароплаві) зійшли на кригу і вишикувались.

— Щасливої дороги! — крикнув їм Кар. — Удачі й швидкого повернення!

— Рушаймо! — скомандував Вершомет, і лижі сковзнули по сніговій ковдрі, що вкривала крижане поле.

Лижники йшли поволі. Вершомет і Ельгар вирішили зберегти сили загону на наступний день.

Кар дивився їм услід, і в пам'яті його проходили пригоди, що їх довелося зазнати екіпажеві «Лахтака» біля берегів цього невідомого досі географам острова.

Перед обідом Павлюк прийняв радіограму, адресовану капітанові. Радіограма з Архангельського порту повідомляла, що на початку липня на допомогу «Лахтаку» вийде криголам «Хатанга». Капітаном криголама призначено Кривцова.

До Кара підійшов гідролог.

— Отто Рудольфовичу, я хотів вас просити дозволити мені приєднатися до експедиції на острів. Хоч на геології я майже не розуміюся, проте зміг би зібрати якусь колекцію і з'ясувати географію острова.

— Експедиція ж уже вирушила. Чому ви раніше не сказали?

— Кінчав записувати спостереження. Але я їх наздожену.

— Гаразд. Спробуйте. Але якщо до острова не наздоженете, вертайтеся назад.

— Єсть!

— Одну хвилинку! — затримав його Kap. — Скажіть, що ви зробили з тим норвежцем, який ліз минулої ночі до вас на полубак?

— Мм… Я пошкодував бити його сокирою і накрив поплавцем Мітчеля. Він розгубився і перекинувся на кригу. — Ага! Ну, поспішайте, а то не доженете.

Вночі випала пороша й притрусила всі сліди. День прокидався похмуро, небо виглядало невмитим. Проте Запара віщував погоду, а після полудня — навіть сонце.

Хоч сліди зникли, але Вершомет і Ельгар вирішили не змінювати своїх маршрутів. Гідролог висловив бажання приєднатися до Вершомета і Карсена. Мисливець скривився, знаючи Запару як не дуже спритного лижника, але погодився.

Ельгар разом із своїм загоном вийшов на кілька хвилин раніше. Вершомета затримував Запара: вночі в нього зник геологічний молоток, і він тепер його розшукував. Нарешті молоток знайшовся під ведмежою шкурою, на якій спав гідролог.

Троє розвідників рушили в глиб острова. Вони пройшли скелі, за якими взято було в полон найстарішого і наймолодшого з їх товаришів, пройшли яром і незабаром зійшли на перший горб. Запара визначив, що висота його триста п'ятдесят — чотириста футів над рівнем моря. Поряд здіймалося кілька значно вищих горбів. Вершини їх нагадували зрізані піраміди. Звідси побачили групу Ельгара. Ельгар із своїми товаришами йшов понад самим берегом і незабаром зник за горбуватим мисом, що, наче розігнавшись, круто спинився над морем.

Вершомет пропонував неухильно посуватися в центр острова. Пройшовши заглибину між двома горбами, розвідники почали підійматись на одну із зрізаних пірамід. Раптом вони почули кілька пострілів. Стріляли десь далеко, ніби за горбом, на який вони сходили.

Біля самої вершини гори Вершомет зупинив своїх супутників і далі поповз сам. Діставшись до площадки на вершині, вій обережно висунув голову, але нічого не помітив. Треба було перейти площадку і зазирнути звідти, бо, очевидно, гора уривалася там досить круто. Мисливець, поманивши рукою Карсена і Запару до себе, поповз далі. Скоро він побачив під собою урвище заввишки метрів із п'ятнадцять, а далі — досить положистий схил, що спадав у глибину долини. Де-не-де по тому схилу з-під снігу виступали скелі. За ними ховалися люди з рушницями. Шестеро людей. Четверо — ліворуч від Вершомета, двоє — праворуч.