Микола Трублаїні - Лахтак

Вершомет спокійно латав совик.

— Боцмане, — звернувся Кар до Вершомета, — покликати сюди всіх людей. Швидко!

Мисливець любив, коли його йменували новим для нього званням.

— Єсть! — відповів він, негайно підводячись з-за стола. Відкрив двері до кубрика, гукнув: — Підводься! Всі до їдальні! Швидко!

Прощаючись з першим сном, заметушилися моряки. Вершомет стукав у каюту Запари і Торби.

— Карсен, ви знаєте англійську мову? — звернувся Кар до другого норвежця.

— Ні, не знає, — відповів за нього Ельгар.

Блідий Карсен підійшов до Кара і щось із запалом заговорив.

— Він віддає себе у ваше розпорядження, — переклав Ельгар.

Кар потиснув норвезькому матросові руку. В їдальні вже зібралася вся команда, за винятком Ковягіна і Павлюка.

Штурман Кар говорив коротко. Він сказав:

— Товариші, мене повідомив норвезький моряк Ерік Олаунсен, він же Ельгар, що шкіпер Ларсен з групою своїх людей готує на нас напад, щоб захопити «Лахтак». Напад має відбутись сьогодні після заходу місяця. Ми мусимо оборонити наш пароплав. Отже, оголошую на пароплаві воєнний стан. Командир — я! Боцманові Вершомету негайно озброїти всіх людей сокирами та лопатами і виставити вартових. Старшому машиністові приготувати насоси, щоб в разі атаки поливати ворогів. Відповідальним за носову частину пароплава призначаю Запару, за корму — Шелемеху, за лівий борт — Вершомета, за правий — Соломіна. Решта людей — у резерві, перебувають на нижньому капітанському містку. Начальник резерву — старший помічник. Товариші, ми фактично без вогнепальної зброї. Проте в нас є всі можливості оборонити пароплав, відтиснути ворога й вирвати наших товаришів, що, очевидно, потрапили в полон до шкіпера Ларсена. Пам'ятайте, що, за словами Еріка Олаунсена, норвезькі моряки спровоковані на цей напад шкіпером Ларсеном і лоцманом Ландруппом. Всі на свої місця!

Швидко, один за одним, моряки виходили на палубу. Там Вершомет роздавав сокири й лопати. Самому ж мисливцеві Торба з словами пробачення передав дрібнокаліберку.

В їдальні залишилися Кар і обидва норвежці. Штурман лише тепер помітив, що він досі стискає в лівій руці люльку. Розняв кулак, глянув на неї і кинув на стіл. Ельгар нахилився над столом і підняв люльку. Уважно її розглянувши, наче чомусь здивувався.

— Капітане, звідки у вас ця люлька? — спитав гарпунник.

— А ви її знаєте?

— Так. Це моя люлька.

— Ваша? — здивувався Кар.

— Безперечно! Її загубив шкіпер Ларсен, полюючи в полярну ніч. Це трапилось за кілька день до того, як я попав на «Лахтак».

— Цікаво! Її знайдено в нас на палубі… теж за кілька день перед вашим прибуттям. Проте ми ще поговоримо на цю тему, а зараз ходімо на палубу.

— Капітане Кар, — заговорив Ельгар, ідучи трапом слідом за штурманом, — я думаю вступити в переговори з матросами «Ісбьорна». Із слів Карсена мені відомо, що Ларсен запевняв свою команду, ніби я у вас під арештом.

— Вітаю вашу пропозицію, але ми мусимо бути обережними. Ви знаєте, що ми фактично беззбройні. У шкіпера Ларсена багато зброї?

— Рушниць у нього більше, ніж людей. Патронів теж досить.

Коли вийшли на палубу, місяць уже торкнувся нижнім краєм обрію. Наближався час темряви, коли з неба світитимуть лише зорі. Вогник на острові згас. Очевидно, напасники зійшли на кригу і наближалися до пароплава.

Метрів за сто від пароплава темніли постаті Вершомета і Котовая. Зорін, приладновуючи пожежний насос, пояснив Карові, чого там ходять мисливець і матрос.

Вони натягають канат. На кінці каната тліє гніт, а під ним клоччя, змочене в бензині; коди хто за канат потягне, вогонь попаде на клоччя і бензин спалахне.

Кар з норвежцями пройшов на капітанський місток, де мусив бути Торба з резервом. Він застав механіка самого.

— Де ваш резерв?

— Котовай допомагає Вершометові, а Ковягіна я послав за Павлюком. Я тут, от і всі.

Місяць сховався, і густо-синя темрява зоряної ночі обступила їх.

До Торби підбіг Ковягін.

— Павлюк не хоче виходити з каюти, — доповів кочегар.

— Як-то не хоче?

— Дверей не відчиняє. Каже: «Приходь за годину, тоді поговоримо».

— Ти йому про воєнний стан сказав? — розгнівався механік.

— Так! Сказав, що його розстріляють за непослух.

— Тож-то! Він і вирішив, що ти жартуєш. Що він відповів?

— Нічого. Мовчить.

— Андрію Васильовичу, — звернувся тоном наказу Кар до Торби. — Підіть самі до Павлюка і викличте його. Коли він не схоче відкрити каюту, ламайте двері. Візьміть з собою Ковягіна, а там на допомогу покличте Шелемеху. Я буду тут. Поспішайте.