Микола Трублаїні - Лахтак

У боцмана теж промайнула така думка.

Надворі стояла ніч. Кругловидий місяць освітлював темно-синє небо і синьо-білі снігові простори. Дошкуляв мороз.

Обох полонених затягли в намет. У наметі, переділеному парусиною надвоє, було тепло. Їх кинули на ведмежу шкуру, зв'язали і залишили самих.

Хто був у другій половині намету, вони не знали. Але часам звідти долітали голоси кількох людей. На жаль, говорили вони по-норвезькому, і ні Лейте, ні юнга нічого не зрозуміли.

— Я думав, нас поб'ють! — звернувся юнга до боцмана після довгої мовчанки.

— Ну й типи! — проскрипів крізь зуби боцман.

Ще хвилину полежали мовчки.

— Тут щось дуже підозріле, — сказав, нарешті, боцман. — Між іншим, я певен, що там у хаті ніхто, крім капітана, мене не зрозумів. З них ніхто англійської мови не тямить. Вони можуть повірити чому завгодно…

Час спливав надзвичайно повільно. В таких випадках хвилини розтягуються, ніби вони гумові. Від міцної зав'язі терпли руки й ноги. Намет ледве освітлювався ліхтариком, в якому горів гніт, опущений в якийсь лій. Від ліхтарика відгонило неприємним духом.

Лейте думав, скільки це все може тривати. Завтра на «Лахтаку» стурбуються, що їх досі немає. Мабуть, пошлють Вершомета на розвідку — довідатись, у чім справа. Ну, а коли мисливця захоплять так само несподівано, як і їх? І думка знову верталась до нерозв'язаного питання: «Для чого це норвежцям? Яка користь? Невже справді Ландрупп такого набрехав? Але, що ж він, божевільний?» Думки боцмана заходили в глухий кут. Він перевертався з спини на бік і вголос лаявся.

Юнга не задумувався над причинами обурливої поведінки острів'ян. Його мозок працював в іншому напрямі. Він одразу ж почав обдумувати способи втечі. Але що можна придумати», коли лежиш із зв'язаними руками і ногами і коли за парусиновою перегородкою варта, а надворі мороз і північна пустиня?

— Якби не забрали в нас ножі, тоді можна було б узяти ніж у зуби і перерізати мотузки… Але, зрештою, мусять же колись розв'язати… тоді можна буде щось спробувати. Пароплав не так далеко. Можна викрасти лижі, а в крайньому разі і без лиж… Обдурити варту… Може, вдасться прорвати намет…

Стьопа підкотився до краю і спробував головою, чи міцний намет. Йому здалося, ніби під парусиною був камінь.

— Що ти пробуєш? — спокійним голосом запитав Лейте. — Стіну мацаєш? Навколо намету камінь, щоб вітер не зірвав. Потім снігом присипано. Товстий шар. А тут, бач, стеля зроблена подвійна. На тій половині, мабуть, пічка. Тому й тепло.

— Тепло-то тепло, я цікавлюсь, як би його… — і, присунувшись до боцмана, хлопець шепнув: — Втекти звідси.

— А чого ти шепочеш? Нас же ніхто не розуміє.

— А може, хто й розуміє? Може, навмисно посадили когось підслухувати?

— Може, тільки навряд.

Обидва замовкли і заглибились у свої думки. За перегородкою панувала тиша.

Минув якийсь час. Боцман почув за стіною кроки. Рипів сніг. Наблизившись до самого намету, кроки стихли. Хтось збирався зайти до них. Ось заговорили по-англійському. Розмовляли двоє. Один з них, безперечно, капітан Ларсен. Голос другого видався боцманові дуже знайомим, але він не міг сказати, хто це. Напруживши слух, розібрав, про що говорять.

— … Один наган, одна рушниця. Я знаю… (далі боцман не розібрав слова). Вони задраять кубрик… (знову не розібрав) палубі… і двоє. Один наш… (не розібрав). — Це говорив той, чий голос видався боцманові знайомим.

— Треба поспішати, — відказував капітан Ларсен. — Матроси мені вірять… (нерозбірливо)… щастя, що Ельгар там. Тепер ми матимемо пароплав. Але головне — поспішати. Негайно рушати. Тут залишимо вартових. Все робитиметься так, як умовились.

Співрозмовники ввійшли в намет, де їх привітали короткими вигуками. Тепер розмова пішла по-норвезькому.

Лейте стало ясно, в чому справа. Серце його похолонуло. «Піратський маневр, — подумав він. — Капітан Ларсен хоче захопити «Лахтак». Його двоє матросів, що користуються довір'ям і увагою команди «Лахтака», — на борту пароплава. І один… Хто цей, що до нього стосувались слова — «один наш»?.. Боцманові пригадалась підозріла поведінка кочегара Павлюка. «Невже?» — думав старий моряк. Йому не хотілося вірити, що Павлюк здатний зрадити. Але хіба сьогодні вранці він міг припустити, що норвезький капітан — пірат?

Лейте лежав мовчки, нічого не кажучи Стьопі. Він вагався, чи ділитися з юнгою своїм відкриттям. Нарешті, вирішив: краще, коли Стьопа знатиме, яка небезпека загрожує їхнім товаришам.