Микола Трублаїні - Лахтак

— Ерік Арктик о Антарктик… — Норвежець зробив руками жест, ніби він тримає глобус, і показав зверху й знизу.

Очевидно, Ерікові Олаунсену доводилося плавати в південних полярних морях на одному з норвезьких, а може, інших китобоях, які рік у рік плавають туди по цінну здобич.

— Ерік тіль Берінг шоен ор го дампшібе… [33] Ерік вісім років плавав у Берінговому морі на пароплаві. Чукчі… Ерік Ельгар…

— Ельгар? — спитав Стьопа. — Що таке Ельгар? Острів такий? Чи пароплав зветься Ельгар?.. Ельгар?..

Норвежець не зрозумів і лише радісно повторив, показуючи на себе:

— Ельгар, Ельгар! Ельгар!

Дмитре Петровичу, я щойно мав велику розмову з Еріком. Виявляється, він плавав майже по всіх арктичних і антарктичних водах, — інформував юнга свого вченого шефа під час чаю за загальним столом.

Тут же, разом з усіма, сидів і Ерік. Він спирався руками на стіл і зацікавлено розглядав радянських моряків. Ця зацікавленість безперервно світилася в його очах, відколи він опритомнів і довідався, що перебуває на радянському пароплаві.

— Особливо довго, — продовжував Стьопа, — коли я його вірно зрозумів, плавав він у Берінговому морі на пароплаві «Ельгар».

— Я [34] Так. , Ельгар, я, я, — наче потверджуючи, промовив норвежець.

— Ельгар? — перепитав Кар. — Мені доводилось плавати між Петропавловськом на Камчатці і Номом, що на Алясці. Ми зустрічали там чимало різних пароплавів, але пароплава «Ельгар» не пригадую.

Лейте звернувся до Еріка:

— Берінг… Ерік Олаунсен… Шіп?

Норвежець, очевидно, зрозумів запитання. «Шіп»— це по-англійському «пароплав». По-норвезькому пароплав буде «дампшіб».

— Шіп, — промовив Ерік, підіймаючи брови. — Навалук… Ном…

Кар примружив ліве око, прислухаючись до норвежця.

— Лаврентій, Провидіння, Уеллен, — звернувся він до Еріка, називаючи місцевості на побережжі Берінгового моря.

На губах норвежця з'явилася радісна усмішка.

— Я, Уеллен, я!

— Ельгар — це не пароплав, — пояснив Кар, — він плавав на шхуні «Навалук». Про ту шхуну я справді чув і, здається, навіть її бачив.

— Значить, Ельгар — це якась місцевість. Можливо, острів, — заявив Стьопа.

— Навряд, — висловив сумнів Кар. — Коли острів, то, мабуть, з тих, що навіть у лоції зветься скелею. На Берінговому морі я знаю майже всі острови. Хоч треба сказати, слово «ельгар» я десь чув. Але де — не пригадую.

Розмова тривала далі, але Кар уже не брав участі в ній. Мовчки допивши чай, він пішов до своєї каюти.

Ерік Олаунсен все так же пильно приглядався до малозрозумілих йому співбесідників. Він догадувався, що Торба — механік і старший помічник Кара, що Запара — учений співробітник, а решта — матроси й кочегари. Його дивувала простота взаємин між радянськими моряками, незалежно від їх службового стану. Він бачив, що, незалежно від товариських взаємин між старшими і підлеглими, на цьому ж пароплаві була тверда дисципліна. Він з приємністю відчував теплу дбайливість усіх цих людей про нього і дружбу між ними. Його захоплювало те, як використовували свій час радянські моряки, потрапивши в льодовий полон. Він не міг розповісти того, що думав, не міг спитати про багато цікавих і незрозумілих для нього речей, бо не знав мови цих людей. Він уважно прислухався до тих слів, якими вони між собою перекидались, і коли розгадував значення хоч одного, намагався запам'ятати його, повторюючи кілька разів.

Його бажання вивчити російську мову цілком відповідало такому самому бажанню Стьопи щодо норвезької.

Після чаю Стьопа, машиніст Зорін і кочегар Шелемеха взялися до розв'язування алгебраїчних задач. Наступного дня мала відбутись чергова лекція Кара з математики, і вони готувались до неї.

. — Що, будемо з нами розв'язувати? — спитав Зорін норвежця, коли той сів біля них. — Давай, давай!

Ерік покрутив головою. Алгебри він не знав; ікси, ігреки та зети були для нього таємничою магією. Те, що ними займались машиніст, кочегар і юнга, ще більше підносило в його очах авторитет радянських моряків.

Котовай і Ковягін на протилежному боці стола займались арифметикою. Коли Ерік підійшов до них і глянув у їх зошити, операції з цифрами, які він побачив, здалися йому цілком зрозумілими.

Бачачи, що ні в одного задача не виходить, він нахилився над зошитом Котовая і поволі зрозумів її зміст.

— Вер шо снільогьі мей блюант… [35] Дайте мені, будь ласка, олівця. — попросив він матроса, показуючи на олівець.