Микола Трублаїні - Лахтак

Щоб люди не нудилися без діла, Кар поділив усіх на три бригади. Протягом декади одна бригада працювала на камбузі, — камбуз був тут же в трюмі, — та господарювала в приміщеннях пароплава, друга заготовляла лід для води та порядкувала на палубі, третя відпочивала і займалася полюванням. Крім того, кожен мав індивідуальне навантаження. Стьопа став помічником Запари у наукових спостереженнях, Павлюк дбав про електрику, Котовай відав бібліотекою, шахами та музичним гуртком, тобто скрипкою, балалайкою, старезним грамофоном. Так само й усі інші мали навантаження.

Кожного дня читалися лекції. Кар викладав штурманську справу, математику та астрономію. Запара — метеорологію, гідрологію та хімію. Обидва вони виступали і в ролі географів. Торба провадив розмови про парову машину, паровики і подавав деякі відомості з фізики. Машиніст Зорін викладав суспільствознавство і кожного третього дня влаштовував відкриті партійні збори, хоч членами партії були лише він, Кар та Шелемеха. Стьопа репрезентував комсомол.

Неймовірна радість охопила всіх, коли Павлюк одного дня налагодив радіоприймач і виставив у трюмі гучномовець. Правда, настроював Павлюк навмання, не знаючись на цій справі, і часто замість співів, музики та промов чути було тріскотіння абетки Морзе, ні для кого не зрозумілої, або промови німецькою, англійською чи навіть японською мовами.

Кожні чотири години робили метеорологічні спостереження. Це виконували Запара та Стьопа. Звичайно вони чергувались, а двічі на добу, коли треба робити докладніші спостереження, виходили обидва, і тоді Стьопа допомагав Запарі.

Того дня, о восьмій годині вечора, юнга готувався вийти на палубу для спостережень. Він убирався в оленячі хутра. Поверх звичайних штанів одяг хутряні. На ноги, поверх вовняних шкарпеток, натяг панчохи з собачого хутра і тоді взув піми, тобто чоботи, оленячим хутром наверх. Застебнув на грудях нерп'ячу жилетку і впірнув у широкий совик, тобто шубу, оленячим хутром наверх, що її одягають через голову. Щоб захистити руки від лютого морозу, їх довелося заховати у дві пари пальчаток і вже на пальчатки натягнути велетенські рукавиці. Озброївшись електричним ліхтарем — таких ліхтарів мав Запара кілька, але дозволяв ними користуватись лише для метеоспостережень, — узявши анемометр [21] Анемометр — метеорологічний прилад для визначення швидкості вітру. , Стьопа вийшов на палубу.

Повітря ледве коливалось, але цього коливання було досить, щоб при сильному морозі обпалити обличчя. Юнга обережно пройшов у темряві палубою і зайшов трапом, не засвічуючи ліхтаря; він економив електричну енергію батареї. Вибравшись на дах штурманської рубки, юнга взявся до роботи. Він натиснув пружину, піднявши анемометр високо над головою. Анемометр легесенько затріскотів. За хвилину Стьопа засвітив ліхтаря, щоб глянути на циферблат. Не гаючи часу, записав покази. Після цього швиденько заховав прилад у скриньку, схопився за рукавиці, натяг їх на руки і став бити руками об плечі, як то роблять візники, коли заходять у руки зашпори.

Зігрівши руки, Стьопа поліз до метеорологічної будки. Там він узяв покази анероїда [22] Анероїд — прилад, яким вимірюється тиск повітря. . Відзначивши, що стрілка анероїда пішла вгору, записав покази гігрометра [23] Гігрометр — прилад для вимірювання вологості повітря. і максимального та мінімального термометрів. Тоді, знову зігрівши руки, почав спускатись на нижню палубу. З-під ніг зсипався сніг, і Стьопа подумав, що завтра палубна бригада матиме роботу. Раз шторм припинився, то, безперечно, Кар пошле їх зчищати звідси сніг.

Пройшовши кілька кроків, на хвилину зупинився біля того місця, де чималий торос уперся в борт «Лахтака». Глянув у безодню темряви навколо, над замерзлим морем. Завжди, коли він дивився в цю безодню, його охоплювало бажання піти в темряву ночі. «Так і йшов би до самого полюса», — не раз думав Стьопа.

Зсунув рукавицею сніг з борту і, спершись на нього, схилився, напружено і водночас мрійливо вдивляючись у ніч, у ледве сіріюче снігове вкриття криги.

Почуття журби майже ніколи не відвідувало цього хлопця. Йому притаманні були лише цікавість, бажання переборювати перешкоди та велика рухливість. Жодного разу він не висловив докору на адресу своєї долі, що закинула його сюди. Обличчя юнги сумнішало лише тоді, коли він згадував товаришів, що загинули біля берегів острова Уєдінєнія. Таємниці Арктики, з якими стикався він, про які розповідав Запара, ще більше розпалювали його цікавість.