— Це ви добряче придумали, вчителю! Організуємо, — пообіцяв спекулянт, притуливши руку до серця.
— Машину, яку треба угробити, я сам дістану, — пообіцяв Муталь.
У розмову встряли товстунець і директор клаптикового магазину: вони сказали, що торгівля тепер дуже жвава і не завадило б підкинути їм ще трохи соломи. Тим часом з'явилася як з-під землі баба-яга.
— Шурпа готова! — оголосила вона. — Допоможіть принести.
За хвилину палван-кукурудзник і Муталь унесли до підземелля величезну тацю, на якій височіла гора варених курчат. А ще за мить стало чути тріск молоденьких кісточок, смачне плямкання, вдоволене мурчання.
— Муталю! — крикнув Адил Аббасов, гикнувши.
— Наказуйте, напутнику!
— Налиймо бокали вщерть. Сьогодні я щасливий.
— Якщо щасливі ви, хазяїне, щасливі й ми! — докинув гендляр.
— Якби не ви, всі ми давно гнили б у в'язниці, — улесливо додав завідуючий клаптиковим магазином.
— Доки я живий — не бійтеся нічого! — тицьнув кудись Адил Аббасов указівним пальцем, наче револьвером. — Я всі закони обійду. Обехеес? Та він сам мене боїться. Головне, я паралізував його серце, й тепер незабаром їх усіх там розженуть. Так, ми ще поживемо на всю губу, еге ж, Муталю?
— Ваша правда, хазяїне, ще й яка правда! Ми ще поводимо їх за носа.
— А мені… мені чогось щоночі сниться начальник обехеес, — плаксиво зізнався Ариф-гендляр.
— І мені, — промимрив клаптиковий зав. — І зараз він наче стоїть перед очима… І голова крутиться… усе крутиться…
Анаша, здається, почала діяти: ці слова потонули у різноголосому ідіотському реготі присутніх:
— Хі-хі-хі! Ха-ха-ха! Хо-хо-хо!
Я вирішив не марнувати часу даром: заходився потихеньку ікілзброювати очманілих злочинців. І раптом приміщення трусонув гучний крик:
— Анаша! Курка пахне анашею! — Це кричав Саллабадрак.
— Точно, тепер я зрозумів… м'ясо пахне анашею, — пробелькотів наш Аббасов, ледве продираючи очі, що злипалися йому. — Муталю, це твоя робота?
— Та побий мене боже, учителю! Хіба я собі дозволив би…
— Брешеш, ти мені підозрілий…
— Побий мене грім, якщо це я!
— Зараз я тебе поб'ю… — Адил поліз до кишені піджака, потім обмацав кишені штанів, похитнувшись, ледве дотягнувся до портфеля. Пістолета, звісно, не було й там.
— Пістолет!.. Украли!.. Бадраче, держи злодія!
І тут почалася така чубанина, що не намилуєшся! Бадрак став бити бандюгу Муталя, Адил Аббасов силкувався придушити гендляра, директор клаптикового магазину буцай голеною в живіт завскладом — одне слово, бійка була смішна, а не страшна, бо всі оп'яніли і знесилилися. Хвилин через десять затихли; так і поснули, зчепившись.
На цьому й закінчилося останнє бенкетування зграї Адила Аббасова.
— Ох і сміливець ти, виявляється, синку! Ох і батир! — захоплювався дядечко Муслім, коли вантажили банду в машину. — Диви, який здоровило лежить, невже і він не нагнав на тебе страху?
Я подивився на очамрілого горилоподібного Саллабадрака й відповів чесно:
— Було трохи, дідусю.
Вранці, коли в міліцію привезли скарби Адила-хитруна і викрадені у нас документи, операцію «По слідах Жовтого Дива», важливою частиною якої я керував особисто, можна було вважати закінченою. До того ж я здав начальству дві тисячі чотириста фотознімків і чотири тисячі двісті метрів магнітофонної стрічки — докази для майбутньої судової справи. Вирішили, що слідство поведе майор Халіков, великий знавець своєї справи. А невдовзі на службовій чорній «Волзі» я вирушив у рідний мій кишлак.
ЧАСТИНА III
СМЕРТЬ ЖОВТОГО ДИВА
Таки дуже, виявляється, скучив я за рідним кишлаком! Як з'ясувалося, Закір, Ариф, Мирабіддінходжа також чекали на мене — ну просто як весняні пагони чекають сонечка. Уявіть — затримайся я ще хоч на тиждень, Закір сам приїхав би запрошувати мене на весілля.
Ні, краще розкажу все по черзі. Як я потім дізнався, другого дня, коли я здав усі документи і речові докази товаришеві Халікову, в кабінеті полковника Усманова відбулася нарада. На порядку денному стояло одне питання: яким чином відзначити самовіддану висококваліфіковану роботу сержанта Хашимджана Кузиєва по викриттю і знешкодженню великої групи особливо небезпечних злочинців. Хтось запропонував преміювати товариша Кузиєва грішми. Одначе мій наставник Салімджан-ака заперечив:
Читать дальше