Худайберди Тухтабаєв - Кінець Жовтого дива

— Дай і мені попробувати крапельку твоїх ліків.

— Не можна. Будь-кого іншого ці ліки можуть убити. І взагалі це страшенна таємниця. Якщо про неї дізнається ще хтось, то ми всі троє вмремо, не сходячи з місця.

Полковник похитав головою.

— Чи не сниться мені все це?

— Ні, не сниться, Салімджане-ака.

— Покажи тоді свій фокус іще раз.

— Заплющте очі.

Хвилин десять-п'ятнадцять ми гралися в піжмурки. Я ставав невидимим і подавав голос із різних кінців веранди; Салімджан-ака пробував піймати мене, а коли я вислизав із його рук, він реготав на все горло. Нарешті, зморені, ми знову сіли на диван.

— Ти де дістав такі ліки? — спитав Салімджан-ака лукаво.

— Бабуся дала.

— Чи не алхімік вона в тебе часом?

— Що-що? Червоний хімік [18] Гра слів: « ол » — червоний. , ви сказали?

— Кажу, великий учений, видно, твоя бабуся. За винахід таких ліків треба б нагородити її Державною премією.

— Ну, цього робити не можна.

— Чому ж не можна? — усміхнувся полковник. — Інші зроблять кочергу і ходять по інстанціях, вимагають премію…

— Моя дорога бабуся захворіє, якщо ми відкриємо її таємницю.

— Невже?

— Їй-право. Можете мені повірити.

— Отже, цю таємницю нікому не можна звіряти?

— Нікому.

— Цікаво… — Полковник заходив по кімнаті сюди-туди. — Я ж не раз чув про різні випадки чаклунства, але не вірив цьому. А ось три роки тому я їздив у Ленінград на семінар. Нам показали маленьку дівчинку й сказали, що вона здатна бачити крізь товсті стіни, крізь сталеві пластинки півметра завтовшки. Я, звісно, не повірив. Дівчинка підійшла до мене. «Дядечку, якщо хочете, можете випробувати». Я попросив перше, що спало на думку: сказати, що в мене у нагрудній кишені. Дівчинка підняла очі й за мить сказала: «У вас у кишені лежить паспорт і вкладена в нього фотокартка хлопчика та жінки». В паспорті моєму була карточка дружини і Каріма, знятих разом! Я був приголомшений. Хтозна, можливо, й твоя бабуся має якісь невідомі науці особливості. Телепатія там… А взагалі, я гадаю, що ніякого чаклунства немає, просто ти спритний хлопець і дечого встиг навчитися, служачи в міліції.

— Салімджане-ака! — перебив я його. Полковник зупинився, обернувся до мене, ждучи, що я скажу.

— Ви мене любите?

— Звичайно. Як рідного!

— Тоді ще раз прошу: нікому не виказуйте моєї таємниці.

— Стривай, стривай, Хашиме! Ну гаразд, давай не будемо про це більше. Я сорок років працюю в міліції і сорок років зберігаю, якщо треба, державні таємниці. Я вмію мовчати, синку. Впевнений, Хашимджане, злочинцям прийде край, якщо поєднати твоє, як ти запевняєш, чаклунство з моїм досвідом. Ми винищимо їх до решти!

— Оце я й хотів вам сказати.

— Молодець, синку! Тепер — до роботи. Передусім, я вважаю, треба повідомити Алі Усманову, де ховають жовту папку з викраденими документами.

Незважаючи на ранню пору (годинник показував на п'яту з лишком), Салімджан-ака набрав домашній номер телефону товариша Усманова. Трубку взяла начальникова дружина.

— Покличте-но свого чоловіка, шановна! — попросив Салімджан-ака. — Так, так, це я. Нічого особливого, але він мені терміново потрібний.

З хвилину полковник чекав, притиснувши трубку до вуха. Потім заговорив знову:

— Я говорю з дому, а не з лікарні. Гм… ні, не втік, лікарі самі дозволили. Що я хочу сказати тобі важливого? Пощастило вияснити, де викрадені документи! Сам приїдеш? Вирушай, ждемо…

За півгодини до кімнати вбіг схвильований полковник Усманов разом з начальником карного розшуку майором Халіковим, чоловіком середнього зросту, але сивим як голуб. Коли всі посідали за круглим столом, полковник кивнув мені:

— Доповідай, товаришу сержант.

Я розповів усе, що бачив і чув, назвав усі прізвища, які вдалося вияснити.

— Ух, розумом не збагнути! — тільки й мовив Усманов, коли я закінчив.

— Гадаю, повідомлення товариша Кузиєва правдиве, — підхопився з місця майор Халіков. — У нас є відомості, що в районі цього яру збираються непевні особи. Клаптиковий магазин — під нашим наглядом. Не вживаємо оперативних заходів тому, що ця лавка перебуває у тісному зв'язку з шовкоткацькою артіллю, — розслідування тільки-но починається. А повідомлення товариша Кузиєва я вважаю надзвичайно цінним і щиро вітаю молодого колегу з успіхом!

Після цього ми почали складати план операції по викриттю банди. Я запропонував негайно ж наскочити в дім Аббасова і дістати зі сховку викрадені документи. Мені заперечили: це насторожить інших членів зграї.