Георгій Брянцев - Таємні стежки

Алім і Гуго весело розсміялися.

Зустрічаючись з Генріхом, Алім кожного разу з цікавістю придивлявся до нього. Старість, нестатки і нужда не зламали цю мужню й сильну людину.

— Я й не думав, що залишуся живим і вирвуся із страшного націстського виру. Скільки раз дивився смерті в очі… Ховаєшся, бувало, їздиш з одного місця в інше, рятуєш себе, а користі ніякої. Нам, комуністам, розбитим, розпорошеним, болісно було відчувати своє безсилля.

— А родичі у вас є? — поцікавився Алім.

— Є. Брат.

— Хто він?

Генріх замислився:

— Брат — чиновник. Я знаю, що він вважає мене загиблим, і безумовно радий цьому. Моє існування завдало б йому багато неприємностей: адже мене переслідували як комуніста.

… Коли гості зібралися йти, господар встав разом з ними.

Марта трохи здивовано подивилася на чоловіка. Генріх обняв дружину за плечі і з посмішкою сказав:

— Ми підемо повітрям подихаємо. А ти лягай і відпочивай.

Марта нічого не відповіла і мовчки провела його до дверей. Хто-хто, а Марта за тридцять два роки спільного життя з Генріхом уже знала, що означають ці прогулянки. Вона подивилась услід чоловіку і глибоко зітхнула.

… Пізній місяць розтанув у серпанку хмарок, що вкрили обрій. В лісі було зовсім темно.

Широка спина Генріха то ховалася, то знову з'являлася серед стовбурів сосен. Він ішов рівним кроком, надто згинаючи ноги в колінах і похитуючись з боку в бік. Після години ходьби Фель зупинився і сказав своїм супутникам:

— Зараз перейдемо дорогу, будьте обережнішими.

— А якщо взяти трохи ліворуч, щоб було безпечніше? — запропонував Гуго.

— Не можна, ніяк не можна. Ще наштовхнемось на огорожу території заводу, а там, як говорив Кленов, замаскована сигналізація.

Знову рушили вперед, дотримуючись обережності. В тутешніх лісах, обжитих, виходжених і розчищених, дуже рідко траплялися зарості і хмиз, а тому й рухатись було легко. Правда, це мало й негативні сторони: в таких лісах важче сховатись.

Генріх, який добре знав цю місцевість, упевнено йшов по заздалегідь наміченому маршруту. Ця впевненість передалася Гуго й Аліму. Нарешті Фель вивів друзів до самого полотна залізниці.

— Ось тут, — сказав він, важко дихаючи.

Зняв капелюх і сів на землю.

Слідом за ним сіли Гуго й Алім.

Кілька хвилин тривала мовчанка: від двогодинної подорожі по темному лісі всі стомилися.

— Ну що ж, почнемо? — тихо спитав Генріх, коли друзі трохи відпочили.

Гуго й Алім встали. Генріх пройшов вздовж залізничної колії метрів на сто вперед, Алім на таку ж відстань — назад. Гуго приступив до закладання міни. На це пішло не більше п'ятнадцяти хвилин.

— А чи не наскочить на міну порожняк? — пошепки спитав Алім, коли вони вже підходили до дому.

— Ні. Вночі по цьому шляху ідуть тільки навантажені, — запевнив Генріх, — і перший пройде не раніше одинадцятої. Так що не хвилюйся.

Залізнична вітка до війни обслуговувала лісорозробки, а коли був створений підземний завод, по ній почали вивозити його продукцію: бомби, міни, снаряди. Вибух поїзда повинен був надовго закупорити вітку.

… В той час, коли Генріх, Гуго й Алім поверталися з бойового завдання, Марквардт і Юргенс уважно слухали Гольдвассера, який з'явився з повноваженнями з-за океану.

Вікна кімнати в особняку Марквардта були наглухо задрапіровані. На столі стояли початі пляшки вина, бокали.

— Ви бачите самі, що розпад уже почався і він буде прогресувати, — говорив Гольдвассер. — Антонеску арештований, Румунія перестає бути союзником. Болгари запропонували німцям залишити країну під загрозою роззброєння. На Польщу і Чехословаччину ніяких надій. Лишилися, власне кажучи, одні угорці, та й вони…

Гольдвассер відпив з бокалу кілька ковтків вина. Цей американець німецького походження був уже немолодий. Худе, довге, чисто виголене і досить таки потріпане часом його обличчя являло різкий контраст з вгодованими фізіономіями співбесідників. Випустивши кілька кілець диму і простеживши, як вони піднялися вгору й розтанули в повітрі, він заговорив:

— Я тільки що повернувся із Страсбурга, де відбулася важлива нарада з вашими представниками. Плани відродження німецької промисловості після війни і співробітництво з американцями цілком реальні. В усякому разі, німці повинні бути готові відігравати визначену їм провидінням роль навіть після найгіршого фіналу. І наці без нас не проживуть, якщо тільки вони серйозно думають про реванш. Крупп, Рехлінг, Мессершмітт, Гаспар, Зіндерн, Копп прямо і недвозначно говорили про це. А від вас я вимагаю чітких і ясних дій. Важливо усе передбачити, зважити, врахувати. Час не жде. Тренуйтесь у мові. Мову ви обидва повинні знати досконало, особливо розмовну мову.