Георгій Брянцев - Таємні стежки

— Ось, здається; і все… — слабіючим голосом промивин Кленов і, відкинувши назад голову, замовк на кілька секунд. — Запишіть мою адресу… Скажіть рідним, як помер їх син.

Тісний зв'язок, що встановився у Грязнова і Ожогіна і Ватером, Абіхом, а потім і з Генріхом Фелем, привів до активізації боротьби підпільної групи антифашистів. Як і уявляли друзі, група працювала відособлено, ні з ким не була зв'язана. Генріх, характеризуючи кожного учасника, розповів, що всі вони вороги націстів і не побояться піти на смерть в ім'я визволення Німеччини. Багато з них здатні вести активну підривну роботу.

Швидко трапилась нагода показати себе на ділі.

Гестапівцю Лодзе вдалося натрапити на слід антифашистів. Він організував стеження за учасником підпілля, наборщиком однієї з друкарень міста. Загрозу треба було ліквідувати. Виконати небезпечне завдання взявся Абіх: він підірвав ручною гранатою автомашину гестапівця. Лодзе був убитий. Все це трапилося присмерком, і винуватцю замаху, Гуго Абіху, вдалося зникнути.

— Лодзе розірвало навпіл, — доповів він, прийшовши рано-вранці в будинок Вагнера, — і ніякий лікар йому вже не допоможе.

Це була перша бойова операція антифашистів. Через кілька днів Гуго приніс карту місцевості, на якій треба було шукати підземний завод. Абіх взяв її з шухляди стола інженера лабораторії, в якій працював Для цього довелося почекати, поки з кімнати підуть усі співробітники, і підібрати ключ.

— Найдетальніша карта, кілометрівка… Молодець, Гуго! — похвалив Ожогін, беручи карту з рук Абіха. — Вона принесе нам велику користь.

Усі схилилися над картою, розглядаючи район, де мав бути підземний завод. На карті не було ніяких позначень: ні бараків, ні вузькоколійки, ні бетонної доріжки, ні залізничної вітки. Але зате три озера дійсно були позначені. Вони утворювали наче замкнутий трикутник, всередині якого, за словами Кленова, і міститься завод.

Ожогін вирішив сьогодні ж вночі зв'язатися з Великою землею і повідомити її про цей підземний завод.

Під час бесіди принесли телеграму, адресовану Вагнеру, Він розгорнув її, прочитав і криво усміхнувся Телеграма була від його племінника Рудольфа Вагнера. Він повідомляв, що швидко приїде провідати дорогого дядечка.

— Добре, що попереджає, — сказав Вагнер. — Такого племінничка треба остерігатися.

— Чому? — здивувався Андрій.

— Він обрав собі дипломатичну кар'єру. Вступив у папістську партію. Зараз крутиться навколо Ріббентрона і не безуспішно. А має лише одну мету — гроші — і не рахується з засобами для її досягнення. До мене ставиться підкреслено ніжно. Він бачить, що я залишився один, що мій будинок і сад, які йому дуже до вподоби, можуть перейти до нього. Це й змушує його виявляти до мене багато уваги. Але я, здається, постараюся зробити так, щоб він ніколи тут не жив…

Увечері того ж дня майже одночасно, але з різних напрямків, до сторожки Феля прийшли Алім і Гуго Абіх.

Генріх зустрів гостей привітно і запросив повечеряти.

Будинок складався з прихожої і невеличкої кімнатки. З двох маленьких вікон було видно залізничне полотно, яке проходило в якихось п'ятнадцяти метрах від будинку. Стіл, кілька стільців і шафа для посуду становили все оздоблення квартири. Але в ній було чисто й затишно.

З кухні вийшла літня жінка, дружина Генріха, і поставила на стіл тарілку з вареною картоплею та миску з молодим зеленим горохом.

Фель познайомив гостей з дружиною і, посміхаючись, промовив:

— Я гадаю, ми почнемо не з картоплі. — Він попрямував до шафи і повернувся до столу з пузатеньким фарфоровим графином і чарками. — Цей особливий напій власноручно виготувала Марта.

Напій був приємний на смак, але такий густий, що нагадував лікер.

Крім картоплі, гороху і кількох шматочків сурогатного хліба, на столі нічого не було, але серветки, прибори, графин, чиста скатертина робили його охайним, святковим.

Під час вечері не стихала пожвавлена розмова. Фель розповів, як він двічі одружувався, і обидва рази з Мартою.

Ідучи в підпілля від переслідувань гестапівців, він змінив ім'я, прізвище, під якими жив на батьківщині. Так само зробила й дружина. Вони довгий час змушені були перебувати у різних кінцях країни, а коли зустрілися, вирішили знову оформити свій шлюб. Правда, це коштувало немало грошей.

Фель поклав свою велику руку на плече дружині:

— П'ять років ми не бачилися з Мартою. Через одне це можна було вдруге одружитись. А як ви гадаєте, хлопці?