Георгій Брянцев - Таємні стежки

— Пішли доповідати, — зробив висновок Вагнер.

— Падлюки! — із злістю сказав Алім і стиснув кулаки.

Варена картопля стояла на столі і вже прохолола, але до неї ніхто не доторкався. Про вечерю забули. Кожної хвилини чекали арешту.

— В дуплі у нас нічого немає? — спитав Вагнер.

— Порожньо, — відповів Алім.

— Ми нічого не знаємо, нічого не бачили, ніхто до пас не ходить… Так і будемо казати. А наших треба попередити про всякий випадок… Ти завтра на поле не йди.

Старий встав, пройшов у спальню і ліг, однак заснути він не міг і здригався від кожного звуку, кожного шарудіння.

Алім не лягав спати зовсім, вирішивши дочекатись приходу квартирантів.

Опівночі в будинку почулися кроки і стриманий гомін. Старий і Алім насторожились.

То повернулися квартиранти. Вони пройшли нагору, і в будинку знову запанувала тиша.

Тільки на світанку Вагнер і Алім заснули, але сон не приніс відпочинку напруженим нервам.

Вагнер не знав, що й думати. Він не сумнівався в тому, що листівка вже перебуває в руках якого-небудь Фохта і той розробляє план викриття і арешту як авторів, так і розповсюджувачів листівок. Але чому ж ніхто не прийшов? Треба обов'язково попередити решту.

Через деякий час Алім вийшов на вулицю і зайнявся дивною справою: озброївшись заступом, він почав зчищати траву, що росла на тротуарі між кам'яними плитами.

Приблизно через півгодини на вулиці з'явилася людина. Порівнявшись з Алімом і почувши від нього кілька слів, вона минула будинок, не зайшовши до Вагнера. Ще через півгодини Алім припинив роботу і повернувся в дім.

— Попередив, — посміхнувся Грязнов, який обережно стежив з вікна мезоніна за Алімом.

— Налякали ми їх, Андрію, — сказав Ожогін. — Я розумію їх стан і переконуюсь у тому, що цього разу ми маємо справу з чесними людьми. Треба швидше все з'ясувати, а то тільки напсуємо.

… Вночі, повернувшись з занять у Долінгера, друзі не зайшли в будинок, а непомітно заглибилися в сад і сіли на одну з віддалених лав. Звідси, з-за кущів бузку, було добре видно більшу частину саду. Протягом години тиша нічим не порушувалася, друзі вже хотіли залишити свій спостережний пункт, як раптом виразно почули, що хтось сплигнув із задньої стіни й затих. Минуло кілька хвилин. Почулися обережні кроки. Стежкою, в трьох метрах від друзів, пройшла людина. Ожогін і Грязнов затамували подих. Людина наблизилась до яблуні, затрималася біля неї на кілька секунд і пішла назад. Друзі не побачили, а відчули, як вона видерлась на стіну і сплигнула по той бік.

— У дуплі знову щось є, — пошепки сказав Ожогін.

— Про це ми зараз дізнаємось, — відповів Андрій.

Обидва вийшли із схованки і обережно наблизилися до яблуні. Нетерплячий Андрій встромив руку в дупло:

— Ото! Знову листівки, і багато…

— Тихше, — попередив його Микита Родіонович. — Виймай.

Тверда пачка листівок була перев'язана шпагатом. Ожогін витяг з середини кілька штук, а решту поклав назад. Ледве він встиг зробити це, як скрипнули двері. Друзі швиденько сховалися за стовбурами дерев. З ганку зійшов старий Вагнер і пішов по стежці. На півдорозі він зупинився, постояв з півхвилини, ніби щось обмірковуючи, а потім підійшов до яблуні. Вийнявши з дупла згорток, старий потримав його, тяжко зітхнув і поклав назад.

Вагнер не знав, що робити. Він хотів зустріти людину і попередити її, але запізнився. Як же бути? Вийняти листівки з дупла і віднести додому — рисковано й нерозумно; залишити тут — теж. Спалити! Це, мабуть, найвірніший засіб, найкращий вихід з становища. Взяти зараз їх з собою на кухню, облити гасом і спалити, щоб сліду не лишилось. Але Вагнер вагався. Він дуже добре знав, скільки коштують ці маленькі аркушики паперу, скільки ночей, сили, здоров'я забирають вони у патріотів, яка небезпека загрожує товаришам, що їх випускають. Невже те, що створено впертою, сповненої небезпеки працею, що повинно завтра, позавтра розійтися по руках, він, Вагнер, візьме і знищить за кілька хвилин?

«Ні-ні! — прошепотів старий. — Нехай лежать. Нехай буде, що буде…»

… Ця ніч була ще тривожнішою, ніж минула. Вагнер чекав обшуку, але ніхто не з'являвся. Не прийшли і вдень. Це ще більше занепокоїло старого. Вагнер побоювався стеження, тому Алім постійно чергував біля вікна. Всі товариші, крім Гуго Абіха, були попереджені. Гуго був товаришем сина Вагнера — Oтто. Тоді, при вбивстві Отто, він чудом вирвався з лап гестапо: йому вдалося приховати свою приналежність до компартії.