Владислав Махеєк - Сучасна польська повість

Подібно до Махеєка, зображенню нелегких шляхів досягнення соціального прогресу приділяє багато уваги у своїх творах Богуслав Когут (нар. 1925 p.).

Поет і прозаїк, нарисовець і публіцист, Б. Когут поєднує літературну працю з активною громадською діяльністю: він обирався членом Познанської міської ради, депутатом сейму ПНР, членом ідеологічної комісії ЦК ПОРП. Як і Махеєк, регулярно виступає у пресі, по радіо й телебаченню із статтями й фейлетонами.

Найбільш вагоме із свого публіцистичного доробку письменник видав 1971 р. під назвою «Листи з-під липи».

Б. Когут є автором близько тридцяти томів повістей, романів, оповідань, віршів, літературно-критичних і публіцистичних статей.

Багато його творів відзначено державними і видавничими нагородами, зокрема повісті «Браконьєри і нагоничі» (1963), «Кажани» (1964), «Кому дозволено жити» (1964), «Ще любов» (1967), «Місія поручника Куни» (1968). В 1971 р. Когут одержав премію міністра культури й мистецтва за літературну діяльність в цілому.

У центрі повісті «Кому дозволено жити» — політичні й морально-етичні проблеми в їх тісному зв’язку і взаємообумовленості.

З твору постає боротьба з контрреволюційним підпіллям і легальною опозицією, яка відверто підтримувала його. І на фоні. цього — драматичні ускладнення в межах однієї сім’ї, між братами Новаками, двоє з яких — Кароль і Чеслав — беруть безпосередню участь у тому, чим живе країна, що хвилює й надихає її передовий загін — комуністів.

Своєю повістю Б. Когут продовжує й розвиває тематичну лінію відомих радянському читачеві творів польських письменників, в яких ішлося про бойовий і трудовий ентузіазм та про труднощі перших післявоєнних років («Роздоріжжя» Є. Путрамента, «Вранці пройшов ураган» В. Махеєка, «Хрещені у вогні» В. Жукровського та ін.). Сам Когут теж звертався до цієї проблематики в попередніх своїх повістях «Рудий Мойсей» (1959), «Син полковника» (1962), «Кажани» (1964).

Герой повісті «Кому дозволено жити» Бартек Новак, уславлений партизан і офіцер Війська Польського, за задумом письменника мав послужити прикладом того, «якою величезною, тяжкою ціною завойовується революція».

В стрімкій за розвитком подій, сконденсованій у часі повісті Когут свідомо нагнітає цілий ряд обставин, що спричинились до кардинальної зміни політичної й морально-етичної позиції Бартека. Це і виявлене до нього недовір’я, коли він чудом лишився жити після смертельного бою, і втрата нареченої, і, нарешті, поява на його честь меморіальної дошки на стіні рідного будинку, в якій мовилось про його героїчну смерть і яка начебто викреслювала Бартека зі списку живих: вона чи не найбільше вразила його, штовхаючи на шлях поступової моральної смерті — на дезертирство й наступну участь у контрреволюційній банді.

Хоч запальна і нестримна вдача героя сама собою перекреслювала можливість спокійно і тверезо оцінювати ситуацію, все ж метаморфоза, яку переживає Бартек, не до кінця переконлива в творі.

Очевидно, Когута передусім цікавлять не так передумови, як кінцевий, загальний резонанс вчиненого героєм злочину.

Чималу частину повісті займає розповідь Бартека про себе самого і роздуми Кароля над найбільш відповідною й доцільною за тих умов поведінкою. Адже мова йшла про рідного брата і водночас політичного ворога, про дальшу долю людини, яка виявила малодушність і безпринципність, про відвагу, спрямовану в хибному напрямку.

Показуючи взаємини братів, що опинились по різні боки барикади, письменник торкається кардинальних політичних і моральних проблем буремних часів революційної перебудови польського суспільства — гуманізму, вірності ідеалам, комуністичної принциповості, що протистояли політичній обмеженості, хворобливим амбіціям, а також ворожій ідеології.

У роздумах Кароля, через якого автор викладає своє ставлення до проблеми, справжнім критерієм оцінки людини в її громадянське обличчя й безпосередня діяльність. Разом з тим секретар повітового комітету партії відстоює необхідність індивідуального підходу до людини, особливо в тих випадках, коли можна сподіватись иа її майбутнє відродження. Адже сама держава, запроваджуючи амністію, простягала руку тим, хто визнав свої помилки й політичні хитання і виявив щире бажання чесно трудитись на благо соціалістичної вітчизни.

Бартек позбавляє себе життя, цим категорично відкидає останній шанс на порятунок, вважаючи, що йому після вчиненого ганебного злочину не дозволено жити. Він сам ніколи не дарував собі провини.