Вальтер Скотт - Книга пригод 3

— Антверпен упав! Антверпен упав!

І лампа в руці придворного теж затремтіла. Король зійшов з постелі. Всупереч етикету він сперся та ще й на моє плече — плече простого воїна, вкрите дорожньою курявою й потом. Придворні накинули йому на плечі сурдут Така радісна звістка не торкалася монаршого вуха відтоді, як стало відомо про перемогу під Лепанто. Король поспішив коридорами замку до дверей своєї улюбленої дочки, доньї Клари Ізабелли Євгенії. Постукав — що було його католицькій величності до етикету в ту хвилину! — отож постукав він до принцеси, трохи прочинив двері, устромив голову в кімнату й прошепотів до заспаної, переляканої дочки:

— Антверпен упав! Антверпен упав, доньє Кларо!

А як розхвилювався весь замок, коли його облетіла та велика звістка!..

— А ви? Ви, сеньйоре Херонімо? — звернувся до капітана комендант. — Чим же нагородили вас за таку радісну, таку славну звістку?

— Атож, чим же вас нагородили, Херонімо? Ви не рицар ордена Калатрави? — питали інші офіцери.

— Ні, я не рицар ордена Калатрави, — відповів старий воїн. — А щодо моєї винагороди… Ну, його католицька величність почепив мені на шию золотий ланцюг і дав патент на чин полковника.

— Ого! — вигукнув комендант.

Решта командирів підступили ще ближче.

— Атож, — провадив старий. Я, звісно, розумію, що ви хочете сказати своїм поглядом, сеньйоре colonnello [18] Полковнику (іт.). . Ви хочете спитати: «То чого ж тепер ви, Херонімо, — мій підлеглий, напівкаліка, бідний найманець?» Хіба ні? — промовив він і роззирнувся довкола. — Що ж, зараз скажу, коли вже почав розповідати. Слухайте добре, ви всі ще молоді й у цій історії, може, знайдете для себе урок. Тринадцятого червня тисяча п'ятсот дев'яносто першого року принц Фарнезе розкинув свій табір перед фортом Кнодсенбург — це навпроти Німвегена, — щоб узяти його в облогу Але Герберт де Йонге, нідерландський воєначальник, був чоловік хоробрий і влаштував нам кривавий бенкет. Щоб налякати нас, через Арнхем до Бетау виступив і Моріц Оранський. Він став у засідку й вислав до нашого табору вивідку. І тоді ми, сім корнетів, іспанських та італійських вершників зі списами, виступили на ворога. Відважні рицарі то були, скажу я вам, — Франческо Нічеллі, Альфонсо Довалес, Паділья, Херонімо Караффа, Декіо Манфреді й інші. Герцоговими лейб-корнетами того дня командував я. Хай буде проклятий той день! Ми натискали на ворога, і він поквапно відступав, поки ми наскочили на засідку і нас усіх до одного перебили. Святий Боже, я вже тоді мав на тілі тридцять ран — тридцять із честю зароблених рубців. Не було такого бою, щоб я не пролив крові, сі того разу… Того разу, коли бойовище було всіяне тілами моїх убитих і поранених товаришів, я сам-один зостався живий-здоровий. А звитяжний штандарт герцога Пармського, що був у моїх руках, опинився у ворога! На штандарті був вишитий образ Христа й слова: «Ніс fortium dividet spolia» [19] «Він поділить серед них здобич, узяту в сильних» (лат.). . Отак я втратив свою військову честь. На другий день з мене зірвали почесного золотого ланцюга, дарунок дона Філіппа. А місце моє посів інший, щасливіший. Довелось мені загубитися серед величезної юрби звичайних найманців. Я змінив ім'я і пішов на службу в німецький полк. За одну годину я посивів, згорбився. І ось я — знов каштан, знов під власним ім'ям і… ваш підлеглий, коменданте, ваш бойовий товариш, панове, — прошу мене не цуратись!

Комендант форту Ліфкенгек мовчки й щиро потис оповідачеві руку; решта також поспішили простягти йому руку.

— Та годі! — сказав старий. — Хоч би там що, а кінець завше той самий. Скільки блиску, честі та слави погасло в мене на очах: в Ескуріалі спить вічним сном дон Філіпп Другий, у Пармі спочиває великий принц Александр… А де тепер Фернандо Альварес Толедський, герцог Альба? Де наш могутній ворог Вільгельм Мовчазний?

— Quo pius Aeneas, quo divus Tullus et Ancus? [20] Де благочестивий Еней, де божественний Туллій і Анкус? (Лат.). — додав, засміявшись, молодий офіцер, який щойно закінчив вищу школу в Саламанці.

Але на ці його слова ніхто не звернув уваги, і капітан Херонімо повів далі:

— Годі, друзі. Кожен має виконувати свій обов'язок і бути чесною людиною! Сеньйоре коменданте, відпустіть людей відпочивати, а то завтра кривавий пронос вирве їх у вас із списку найманців! Історія на воді там, за річкою, завершилась. У його католицької величності дона Філіппа Третього та його генуезької милості сеньйора Федеріко Спіноли стало на одне добре судно менше. Дозвольте, полковнику, хай люди йдуть спати. Про те, що сталося, ми почуємо завтра.