Вальтер Скотт - Книга пригод 3

Небезпека додала мужності Сенто. Це напевно ті самі, що вбили Гафарро. Схибиш — пощади від них не жди, стріляти треба тільки влучно.

Ось вони вже біля печі. Один нахилився й заходився нишпорити всередині руками — чудова мішень, став прямо під постріл! Але ж їх двоє…

На лобі Сенто виступив холодний піт, серце стиснулось від страху. Якщо він уб'є одного, то зовсім беззбройний, потрапить в лабети до другого. Якщо ж він дасть їм піти, спіймавши облизня, то вони, щоб відомстити, підпалять будинок.

На щастя, той, що стояв на сторожі, виведений із себе забарністю товариша, вирішив прийти йому на допомогу, їхні тіла злилися в одну темну масу, загородивши від Сенто отвір печі. Оце так удача! Тримайся, Сенто! Спускай швидше курок!

Страшний гуркіт сполошив усю уерту: крики, собачий гавкіт, біганина… Сніп іскор засліпив Сенто, обличчя обпекло вогнем… рушниця відлетіла вбік, і селянин щосили замахав руками, ніби бажаючи впевнитись, що вони цілі. «Друзяку» розірвало, он воно що!..

Біля печі нічого не було видно. Напевно, встигли втекти. Тепер треба мерщій давати драла самому, поки цілий.

Та в цей час двері будинку розчинилися й показалася Пепета, в нижній спідниці, з каганцем у руці. Постріл розбудив її, і вона підхопилася з постелі в смертельній тривозі за чоловіка.

Червонувате тріпотливе полум'я каганця освітило піч. На землі біля неї, хрест-нахрест лежали один на другому двоє; вони були настільки злиті, наче невидимий клинок пронизав їх і кров'ю скріпив докупи.

Ні, Сенто не схибив. Стара рушниця вклала на місці відразу двох.

І коли Сенто й Пепета, завмираючи з жаху й цікавості, освітили обличчя забитих, то відсахнулися з вигуками зачудовання.

То були дядечко Батісте — алькальд і його вірний альгвасил Сігро.

Уерта залишилася без своїх властей, зате віднайшла спокій.

СКОТТВальтер (1771–1832) — англійський письменник. Засновник жанру історичного роману в світовій літературі. Серед численних творів Вальтера Скотта найбільшою популярністю користуються романи, в яких майстерно відображено передусім минуле Шотландії та Англії, а також інших європейських країн: «Уеверлі» (1814), «Пуритани» (1816), «Едінбурзька в'язниця» (1818), «Роб Рой» (1818), «Айвенго» (1820), «Квентін Дорвард» (1823) та ін. Набув широкого визнання і як автор віршів та поем, написаних на основі шотландського фольклору.

ІРАСЕКАлоїс (1852–1930) — чеський прозаїк та драматург. Більшість творів письменника присвячено художньому дослідженню історії. Написав серію історичних романів, де відтворив найважливіші сторінки минулого Чехії. Особливо значні з-поміж них: «Скалаки» (1875), «Песиголовці» (1884), «Між течіями» (1887–1890), «Ф. Л. Век» (1888–1906), «Проти всіх» (1893), «Братерство» (1898–1908). Історична тема переважно розробляється і в малій прозі та драматургії Ірасека.

РААБЕВільгельм (1831–1910) — німецький прозаїк. Найбільше відомий як новеліст. Оповідання та повісті Раабе на історичну і сучасну тему позначені глибоким психологізмом, подекуди забарвлені в гумористичні або сатиричні тони. В романах письменника («Голодний пастор», 1864; «Абу Тельфан», 1867; «Чумний візок», 1870) гострокритично зображається життя Німеччини другої половини XIX століття.

ПРЕМЧАНД(справжнє ім'я Дханпатрай Шрівастав; 1880–1936) — класик індійської літератури. Писав мовами урду та гінді. В своїх романах («Прозріння», 1912; «Нірмала», 1923; «Арена», 1925; «Поле битви», 1932; «Жертовна корова») та оповіданнях змальовував життя народів Індії, ключові соціально-політичні та морально-психологічні конфлікти індійської дійсності XIX–XX ст., а також проблеми національно-визвольного руху.

МЕЙЄРКонрад-Фердінанд (1825–1898) — швейцарський письмен ник. Один з кращих німецькомовних поетів кінця XIX ст. Проз. Мейєра майже виключно звернена до історичних постатей та подій У романі «Юрг Єнач» (1876) головна ідея — боротьба за національну свободу й незалежність. Розмаїтим за проблематикою і зображеними історичними епохами повістям властиве уміння тонко передати духовний колорит далекої доби та вивести сильні, непересічні характери («Амулет», «Постріл з кафедри», «Святий», «Паж Густава Адольфа», «Спокуса Пескари», «Страждання хлопчика» та ін.).

ФРАНСАнатоль (справжнє ім'я Анатоль Франсуа Тібо; 1844–1924) — французький письменник. Енциклопедично освічена людина, тонкий знавець історії, філософії, естетики, історії культури. У вишуканих за формою філософських та історико-філософських романах («Таїс», 1890; дилогія про Жерома Куаньяра, 1892–1893; «На білому камені», 1904; «Повстання ангелів», 1914 та ін.) підіймає важливі світоглядні, релігійні, етичні проблеми. Роман «Боги жадають» (1912) присвячений подіям Великої Французької революції. В романі «Злочин Сільвестра Боннара» (1881) та тетралогії «Сучасна історія» (1897–1901) письменник проникливо розглядає соціально-політичні та моральні конфлікти французького суспільства кінця XIX ст. Роман-памфлет «Острів пінгвінів»«(1908) дає сатиричний огляд минулого та сьогодення країни. Франс написав кілька збірок новел, чимало поетичних, публіцистичних та літературно-критичних творів.