Вальтер Скотт - Книга пригод 3

— Нам доводилось, — мовив він, — виконуючи наші обов'язки, — голова, мабуть, мав на увазі якісь попередні справи, — обговорювати злочини, які, окрім того, що вони вимагали законом передбаченої заслуженої покари, ще й викликали відразу й проймали жахом. А тепер перед нами ще обтяжливіше завдання — застосувати цілющі, хоч і суворі, приписи закону до випадку, нельми своєрідного, коли злочин (бо це таки злочин, і дуже серйозний) породжено не так злостивістю серця, як хибним розумінням обставин, не так наміром вчинити зло, як неправильним, викривленим уявленням про те, що є добро. Ми розглядаємо справу двох людей, високо шанованих, як це підтверджують свідки, у своїх колах і зв'язаних, здавалося, близькою дружбою — один з них став жертвою аж надто формально витлумаченого поняття честі, а другий невдовзі має спізнати на собі всю тяжкість законної покари за скоєне. А проте обидва вони можуть сподіватися принаймні на співчуття з нашого боку, оскільки вони діяли, кожен не знаючи про національні передсуди другого, і зійшли з шляху праведного радше внаслідок фатальної помилки, аніж свідомо на це зважившись.

Якщо взяти до уваги первісну причину непорозуміння, ми неминуче мусимо визнати, що слушність на боці підсудного. Огороджене пасовище, через яке розпалилася суперечка, він законним чином набув на певний час, уклавши угоду з власником, містером Айрбі, і коли на нього посипалися докори, самі собою незаслужені, і такі образливі, як на його запальну натуру, він, одначе, виявив бажання поступитися половиною пасовища, аби тільки зберегти мир і приязні стосунки, але його дружню пропозицію зневажливо відкинули. Далі настала сцена в шинку містера Гескета: ви не можете не врахувати того, як поставився до чужоземця сам небіжчик і, з прикрістю мушу це зазначити, всі присутні там також, які наче наввипередки силкувалися всіляко вивести його з рівноваги. В той час, як підсудний намагався мирно, по-доброму все залагодити і згоден був скоритися ухвалі мирового судді чи якогось обопільно визнаного арбітра, навколишні його дружно ображали, паче забувши, як на те, нашу національну засаду — дотримуватись правил «чесної гри». А коли він спробував мирно собі вийти з шинку, його затримано, збито з ніг і завдано побоїв аж до крові.

Панове присяжні, я з певною прикрістю слухав, як мій учений колега, коронний прокурор, виступаючи перед вами, в непривабливому світлі виставив поведінку підсудного в ті хвилини. Він сказав, що підсудний побоявся зітнутися з супротивником у чесному бою і не схотів грати за правилами, коли йшлося про бій навкулачки, і через це, мов боязкий італієць, удався до смертоносного стилета, щоб убити людину, не зважившись поборотися, як личить мужеві! Я помітив, що підсудний, коли почув цей закид, аж здригнувся з відразою, цілком природною для мужньої людини, а оскільки я хотів би, щоб мої слова звучали вагоміше, коли я вестиму мову про справжній злочин підсудного, то мушу запевнити його в своїй безсторонності, відкинувши всі ті обвинувачення, які здаються мені необгрунтованими. Нема сумніву в тому, що підсудний — людина рішуча, навіть занадто рішуча, і я б навіть хотів, щоб Всевишній менше вділив йому цієї рішучості, чи то пак, щоб він був краще вихований і вмів розважливіше користуватись своєю рішучістю.

Що ж до правил гри, про які говорив мій учений колега, то мушу зазначити, панове, що ці правила, може, й чинні там, де влаштовують бої биків, чи бої ведмедів, чи півнячі бої, але у нас тут вони невідомі. Проте якщо й посилатись на те, що в такого роду сутичках, мовляв, не присутній лихий замір, хоч вони часом і закінчуються смертю одного з супротивників, то такі посилання виправдані лише тоді, коли обидві сторони перебувають in pari casu [7] В однаковому становищі (латин.). , коли вони однаковою мірою ознайомлені з цими правилами і коли обидві сторони згодні вдатись до такого способу розв'язання суперечки. Але чи можна припустити, щоб людина певного рівня освіченості, певного суспільного становища погодилась або змушена була погодитись на цю вульгарну й жорстоку боротьбу, та ще й маючи суперника молодшого, дужчого і вправнішого, ніж вона сама? Безперечно, що навіть приписи бійки навкулачки, нехай і засновані на правилах чесної гри, прийнятих у веселій давній Англії, як це гадає мій учений колега, не можуть містити чогось аж настільки абсурдного. І, панове присяжні, так само, як закон захистив би англійського джентльмена, якби той, маючи при собі, скажімо, шаблю, оборонив Себе силою зброї перед брутальним нападом, — таким, якого зазнав наш підсудний, — так само закон захистив би й чужоземця чи когось прийшлого, що опинився в аналогічних скрутних обставинах. Отже, панове присяжні, якби підсудний, опинившись перед vis major [8] Переважаючою силою (латин.). , ставши об'єктом образ та лихослів'я з боку всіх присутніх і прямого насильства принаймні одного з них і маючи підстави остерігатися насильницьких дій також з боку інших, вихопив зброю, що її начебто зазвичай мають при собі його земляки, і сталася б та трагічна подія, докладний опис якої ви вже чули тут, то сумління б мені не дозволило наполягати, щоб ви ухвалили йому вирок за умисне вбивство. Щоправда, обороняючись, підсудний, можливо, навіть і в цьому випадку вийшов би певною мірою за межі того, що юристи мають на увазі, кажучи про Moderamen inculpвtое tuteloe [9] Порядок оборони (латин.). , але вирок йому було б винесено за вбивство в стані запалу, а не за умисне вбивство. І — додам з вашого дозволу — я вважав би, що це пом'якшене обвинувачення належало б висунути і в даному разі, незважаючи на параграф восьмий статуту Якова Першого [10] Яків І (1394–1437) — шотландський король з 1424 р., поет. , згідно з яким привілей духівництва не поширюється на випадки вбивства короткою зброєю, навіть якщо лихий замір відсутній. Бо цей «статут про вбивство», як його називають, постав з тимчасових причин, і оскільки реальна провина, власне, однакова, незалежно від того, за допомогою чого вчинено злочин — кинджала, шаблі чи пістолета, — сучасний закон милостиво всі ці різновиди вбивства ставить на один чи майже на один рівень.