Роберт-Луїс Стівенсон - Твори в п'яти томах. Том 2

Я відповів, що прийшов до Квінзфері в справі і, набравшись духу, попросив його показати мені оселю містера Ренкейлора.

— Цікаво, — промовив він. — Я щойно вийшов з цієї оселі. Тут просто якийсь дивний збіг обставин, бо саме я і є той чоловік, якого ви шукаєте.

— В такому разі, сер, — зрадів я, — дозвольте мені поговорити з вами.

— Я не знаю вашого імені й навіть обличчя.

— Мене звуть Девід Балфор.

— Девід Балфор?! — перепитав він здивовано, піднісши голос. — А звідки ви з'явились, містере Девід Балфор? — спитав він, суворо дивлячись мені у вічі.

— Я побував у багатьох краях, сер, — відповів я, — але гадаю, що про це було б краще поговорити в зручнішому місці.

Містер Ренкейлор, здавалося, якийсь час роздумував, приклавши пальці до губи й поглядаючи то на мене, то на вулицю.

— Безперечно, так буде краще, — нарешті вирішив він, повів мене з собою в дім, гукнув комусь, що буде зайнятий весь ранок, і відчинив переді мною двері в маленьку запилюжену кімнатку, захаращену книжками й паперами. Тут він сів і мене запросив сісти, хоч мені здалося, з якоюсь жалістю перевів погляд із чистого стільця на моє брудне лахміття. — А тепер, — сказав він, — якщо ви маєте справу, прошу вас говорити коротко й швидше дійти до суті. Nec germino bellum Trojanum orditur ab ovo… [78] Не з яйця про Троянську війну почалось повідання (з Горація). розумієте ви це? — спитав він, кинувши на мене пильний погляд.

— Я навіть зроблю так, як каже Горацій, сер, — відповів я, всміхнувшись, — і прямо введу вас in medias res [79] В суть справи ( латин.). .

Він кивнув головою, очевидно, задоволений, бо вжив цю латинську цитату, щоб перевірити мене. Хоч такий початок трохи підбадьорив мене, кров ударила мені в обличчя, коли я додав:

— У мене є підстави думати, що я маю якісь права на маєток Шооз.

Правник дістав з шухляди теку з паперами і, розгорнувши її, поклав перед собою.

— Слухаю вас, — мовив він.

Та я випустив свій останній набій і сидів мовчки.

— Ну, ну, містере Балфор, — сказав він, — треба розповідати далі. Де ви народились?

— В Ессендіні, сер, — буркнув я, — у тисяча сімсот тридцять третьому році, дванадцятого березня.

Він, очевидно, звіряв мої свідчення по своїй теці, але я не знав, що це означало.

— Ваші батько й мати?

— Моїм батьком був Александер Балфор, шкільний учитель в Ессендіні, а мати — Ґрейс Пітаров; здається, вона була родом з Анґусу.

— А ви маєте папери, що засвідчують вашу особу?

— Ні, не маю, але вони є у містера Кембла, священика, і їх легко можна дістати від нього. Містер Кембл може також засвідчити мою особу сам. А крім того, я не думаю, щоб моєму дядькові спало на думку зрікатися мене.

— Ви маєте на увазі містера Ебінізера Балфора? — спитав містер Ренкейлор.

— Авжеж, його, — відповів я.

— Ви бачилися з ним? — поцікавився містер Ренкейлор.

— Він приймав мене у своєму власному домі, — сказав я у відповідь.

— А вам доводилось коли-небудь стикатися з чоловіком на ім'я Гозісен? — розпитував далі правник.

— Доводилось, сер, — мабуть, на кару за свої гріхи, — відповів я, — бо саме з його наказу і за дорученням мого дядька мене викрали на очах у жителів цього міста і вивезли в море, де я мало не загинув під час суднотрощі. Після того мені довелося зазнати багато злигоднів, і тепер я стою перед вами в цьому жалюгідному лахмітті.

— Ви кажете, що була суднотроща, — промовив Ренкейлор. — Де це сталося?

— Біля південного берега острова Мулу, — сказав я. — Острівець, на який мене викинули хвилі, називається Іррайд.

— О-о, — протяг він усміхаючись, — ви знаєте географію краще за мене. Можу вам сказати, що ваші слова точно узгоджуються з відомостями, які я одержав раніше. Однак ви кажете, що вас викрали. Як це розуміти?

— В прямому значенні цього слова, сер. Я простував до вашого дому, коли мене заманили на борт брига, вдарили по голові й кинули в трюм. Я зрозумів, що сталося, тільки тоді, коли ми були вже далеко в морі. Я мав потрапити на плантації, але Бог мене оберіг від такої долі.

— Бриг загинув двадцять сьомого червня, — містер Ренкейлор заглянув у теку, — а сьогодні ми маємо двадцять четверте серпня. Тут досить велика прогалина, містере Балфор.

Близько двох місяців. Вона вже завдала багато клопоту вашим друзям, і скажу правду: я не заспокоюсь, поки не з'ясую всього.

— Запевняю вас, сер, — відказав я, — цю прогалину дуже легко заповнити; та перше ніж розповідати про свої поневіряння, мені хотілося б упевнитись, цю я розмовляю з другом.