Василь Сичевський - Чорний лабіринт. Книга третя

— Так, це наш… — підтвердив отець Гриньох. Йому знову підступила до серця відраза до пана Лебедя, який усю брудну і бридку роботу перекидає на його плечі, а сам уже милиться знову податися за океан, до Брукліна. Але ні, пане Миколо, вам ще треба буде якийсь час посидіти у Мюнхені, принаймні дочекатися звістки від Тура. А те, за чим той пішов до краю, не так швидко робиться…

— О майн гот! — сплеснула руками фрау Хільда, побачивши перед дверима забрьоханого, із запаленими очима Фурмана. — Вас ніби хто навмисне виваляв на брудній дорозі.

— Саме так, моя пані… Навмисне, на брудній дорозі…

Фрау провела його на чорний хід і тицьнула до рук щітку.

— Вони думали… Та не на дурня натрапили! Ви ще згадаєте, хто такий Фурман, я вам того не подарую… — бурчав, виливаючи у тих словах закипілу жовч. — Ми ще зустрінемося з вами, пане Ріко, ще буде час…

Діставшись до Мюнхена, Фурман, перш ніж піти на Цеппелінштрасе складати звіт перед Бандерою про свій вояж до Відня й Гльогніца, подзвонив своєму шефу з федеральної розвідки геру Лютценбергу і негайно був запрошений на конспіративну квартиру.

— На вас чекають уже цілих десять хвилин, — незадоволено мовила фрау Хільда. Вона була лише хазяйкою квартири, на якій гер Лютценберг приймав своїх агентів, але часом поводилася так, ніби не він, а вона була їхнім шефом. Давала поради, нервувала й ображалася, коли хтось з агентів бував у чомусь неточним. З того, як його зустрічала фрау, Фурман знав, у якому настрої прийшов на зустріч гер, і відповідно настроювався сам. Зараз він уже знав, що матиме догану за те, що не подзвонив, не попередив про свій від'їзд до Австрії, та що важила якась догана порівняно з тією надсадою в серці, яку привіз із Гльогніца. Проте Лютценберг зустрів його на диво привітно.

— Я давно маю потребу поговорити з вами в одній важливій справі, — сказав він, запрошуючи сідати. — А ви кудись зникли і ніяких вістей про себе… Вигляд у вас, наче ви з котами дряпались.

— Бандера послав нас вивернути з Ріко Ярого [6] Ріхард (Ріко) Ярий — нім. Richard Jary (1888–1969 рр.) — з середини 20-х років був агентом абвера під псевдонімом «Консул». Від 1937 зв'язковий полковника Є. Коновальця до адмірала В. Канаріса, шефа Абверу Німеччини. Був посередником між німецькою розвідкою і ОУН. 1941 організатор групи «Роланд» в Дружині Укр. Націоналістів (ДУН). У розламі ОУН став по стороні С. Бандери. В червні 1941 р. разом із німцями вступив до Львову. Після оприлюднення Акту проголошення Української держави 30 червня 1941 р. отримав чин полковника та був призначений представником України в Японію. Але туди він не дібрався, так як незалежна Україна не входила до планів німців. 16 вересня заарештований за «український сепаратизм». По другій світовій війні жив і помер у власному маєтку під Віднем. гроші, які той без нього вибрав з їхнього спільного рахунку в Базельському банку.

— Заждіть. Де Базель, а де Гльогніц. Я розумію, ви збуджені, проте висловлюйтеся точніше…

— Ми мали знайти пана Ріко… Знайшли, а він каже, що гроші в замку Гльогніц… Поїхали…

— Це радянська зона.

— Так… Але нас мали відправити на той світ люди Ріко Ярого. Вони загнали нас на заміновану дорогу й розстріляли з кулемета! І все це з наказу пана Ярого… Він просто підставив нас під той кулемет!

— Яке свинство! Федеральна Республіка пригріла на своїх грудях банду вбивць. Я співчуваю вам… Ви стомлені. Давайте попросимо фрау Хільду приготувати нам каву з коньяком. Це добре поновлює сили.

Кава й коньяк з'явилися негайно, так ніби хазяйка тільки того й чекала, щоб поставити їх на журнальний столик перед гостем. Тільки-но вона вийшла з кімнати, залишивши по собі ледь відчутний запах парфумів, гер Лютценберг перейшов до діла.

— Нас давно непокоїть становище, яке склалося з проводом українських націоналістів. Ці добродії обрали Мюнхен своєю Меккою. За те, що вони тут коять, в Америці їх усіх давно б посадили на електричний стілець, а ми поводимося з ними так, ніби не ми, а вони тут хазяї. Гелен не раз намагався схилити Бандеру та його провід до співпраці з ними, і це врешті було б справедливою платою за нашу гостинність, але той працює на кого завгодно, тільки не на нас… З цим не можна змиритися!

— Цілком з вами згоден, — скориставшись паузою, згонив Фурман.

— Однієї згоди мало, треба діяти…

— Шановний гер Лютценберг, — засовався в своєму кріслі Фурман. — Я… Я, здається, робив усе, що від мене залежить. Чи не з моєї ініціативи ви заручилися підтримкою професора Оберлендера [7] Теодор Оберлендер (нім. Theodor Oberlander) (1905–1998 рр.) — німецькій політичний діяч. На початку 20-х років XX ст. вступив в «Чорний рейхсвер», а також в «Бунд оберланд», яке в 1921 році стало ядром баварських СА. Мав чин оберштурмбанфюрера СА. 1 травня 1933 року вступив в НСДАП. Під час Другої світової війни був політичним керівником у батальйоні «Нахтігаль», який складався з українців. Теорія Оберлендера про те, що причиною соціальних проблем є перенаселеність, широко використовувалася для виправдання жорстокості СС на окупованих територіях і масового насильницького переселення в ході Другої світової війни. Головним положенням цієї теорії була необхідність знищення населення з метою встановлення німецького панування. З осені 1941 року до червня 1943 року командував батальйоном «Бергманн». Після війни, у 1953–1960 рр. обіймав міністерську посаду в уряді Федеративної республіки Німеччини. ?