Василь Сичевський - Чорний лабіринт. Книга третя

Василь Кук (1913–2007) — генерал-хорунжий Української повстанської армії (УПА). У роки Другої світової війни Кук, член Центрального проводу ОУН(б), (під псевдонімом «Леміш») очолював Східний крайової провід ОУН(б) — «Схід» і одночасно був командувачем групи УПА «Схід». У міру відступу німецьких військ зі східної України Кук опинився на Волині. Влітку 1944 року разом з рядом керівників ОУН(б) намагається створити альтернативу УГВР — НВРО (Народно-визвольну революційну організацію) — яка в кінці 1944 року була розпущена за вказівкою прихильників Шухевича. В червні — липні 1950 року після смерті Романа Шухевича зайняв посади керівника ОУН(б) на «Українських землях», голови Генерального секретаріату УГВР і Головного командира УПА, а через чотири роки був арештований КДБ СРСР. Після шести років ув'язнення він був звільнений в 1960 році у зв'язку з амністією. В цьому ж році році Василь Кук написав «Відкритий Лист В.Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном!», у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав екзильні українські організації, які вели підпільну боротьбу, до її припинення та визнання СРСР.

Ярослав Стецько (1912–1986) — активний діяч ОУН(б), з 1941 року — перший заступник керівника ОУН(б) С. Бандери. Відразу після нападу Німеччини на СРСР Стецько разом з С. Бандерою опинився на території СРСР. 25 червня 1941 року Стецько у своєму листі-звіті С. Бандері писав: «створюємо міліцію, яка допоможе прибирати євреїв». В тилах передових частин німецьких військ С. Бандера і Ярослав Стецько з групою прихильників 29 червня прибули до Львова, де Бандера був затриманий і повернений до Кракова. Наступного дня Стецько скликав «Українські національні збори», які 30 червня 1941 проголосили: «Українська держава буде разом з Великою Німеччиною встановлювати новий порядок по всьому світі на чолі з вождем українського народу Степаном Бандерою». Успіхи німецької армії і швидке просування на схід з середини вересня 1941 стали приводом для Гітлера відмовитися від ідеї появи «української держави». До найбільш активних учасників ОУН(б) у Генерал Губернаторстві були застосовані репресії. Стецька і Бандеру, які неодноразово намагалися письмово пояснити свою позицію нацистському керівництву, було поміщено в центральну Берлінську в'язницю і в кінці 1941 — на початку 1942 було переведено в спеціальний корпус на території концтабору Заксенхаузен, де вже перебували різні політичні персони. Після падіння III Рейху ОУН(б) швидко знайшла загальні інтереси зі спецслужбами Англії і США. У грудні 1944 року Стецько очолив Антибільшовицький блок народів, з 1968 року очолював Провід ОУН(б).

Табори переміщених осіб або Табори Ді-Пі (з англ. Displaced Persons, скорочено: D.P., а в трансліті: Ді-Пі) — скупчення «переміщених осіб» на території Західної Німеччини й Австрії, окупованих з 1945 американськими, британськими й французькими військами. У таких таборах у реквізованих військових казармах, воєнних робітничих оселях, школах тощо, в 1947 перебувало 1,6 млн біженців (у основному зі Східної і Південно-Східної Європи) — в тому числі близько 200 000 українців.

Факельцуг (нім. Fackelzug) — факельна хода, процесія із запаленими смолоскипами.

Корпус контррозвідки (англ. Counter Intelligence Corps, CIC) — спецслужба Армії США під час Другої світової війни і на початку Холодної війни. Його функції були передані Корпусу розвідки армії США в 1961 році, а в 1967 році Розвідувальному управлінню армії США.

Дмитро Іванович Донцов (1883–1973) — доктор юридичних наук, український літературний критик, публіцист, політичний діяч, філософ, ідеолог українського націоналізму, орієнтованого на європейський націоналізм.

4 серпня 1914 заснував і очолив Союз визволення України. Ця організація була створена під егідою австро — угорського міністерства закордонних справ фактично з пропагандистською метою надання підтримки Центральним державам у війні проти Росії.

Союз, який проголосив своїм завданням відділення України від Росії та утворення самостійної монархічного держави під протекторатом Австро-Угорщини та Німеччини, вів націоналістичну пропаганду серед російських військовополонених українського походження, які утримувалися в таборах на території Німеччини, Австрії та Угорщини. У 1926 році написав книгу «Націоналізм», яка стала культовою в середовищі українських націоналістів. У 1930-х ідеї та погляди Донцова мали велику популярність серед української інтелігенції, особливо молоді. Деякі з ідей і поглядів Донцова лягли в основу політичної платформи ОУН.