Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Отто Шлезінгер колись фанатично сповідував фашизм, однак після фронту і важкого поранення, яке отримав під Батайськом, коли його дивізія тікала з-під Сталінграда, опісля довгих мандрувань по госпіталях, переживши трагедію сім'ї (батько, мати, сестра загинули від американської авіабомби), віра в Гітлера і його режим похитнулась. Кребс зрозумів це ще в ті дні, коли Шлезінгер проходив стажування в його секторі і під його началом. Отто не витягувався перед начальством, з колегами тримався незалежно. Офіцери сектора пояснювали таку незалежність тим, що обер-лейтенант на короткій нозі з Рунге: буває в нього на віллі, п'є з полковником коньяк. У секторі знали: і Рунге, і Шлезінгер — обоє з Пруссії, їх маєтки поруч, до війни дружили сім'ями, а точніше, полковник мав певні наміри щодо старшої сестри обер-лейтенанта. Обставини важливі, однак Кребса зацікавило інше: Отто Шлезінгер, як це говориться, загубив нитку життя. Нащадок знаменитого у Східній Пруссії роду, що з покоління в покоління постачав німецькій армії вищих офіцерів, не вірив у перемогу вермахту і колишнім ідолам вже не молився. А коли таке відбувається з людиною, дуже важливо вчасно відкрити перед нею нові горизонти. Про це і вирішив потурбуватися Мартін Кребс.

Через агентуру стало відомо, що обер-лейтенант має родичів у Англії. Перевірка дала несподівані результати: з'ясувалося, що його двоюрідний брат по материній лінії Стенлі Мак-Ллойд служив у контррозвідці королівських повітряних сил. У Лондоні швидко обернулись, взяли у цього Мак-Ллойда листа, в якому, окрім співчуття з приводу трагічної загибелі сім'ї Шлезінгера, висловлювалась, хай трохи завуальовано, вдячність за отримані від обер-лейтенанта інформації, пов'язані з об'єктом «Вікінг». Цього листа по каналах Мілорга (норвезький рух Опору) переправили в Балстад. Решта вже було справою техніки. Вербовці на компрометуючих матеріалах Кребс віддавав перевагу. Тут уже, коли потрапив на гачок, не зірветься. Шлезінгера було завербовано під шифром «М-27».

Інформація цінного агента відкрила нові грані діяльності лабораторії, якою керував доктор Гергардт. Лондон заворушився. Чи не в кожній шифровці йшлося про справи лабораторії і «господарство» самого Гергардта. Канал зв'язку через Мілорг діяв справно. Чарівна фрекен Інгрід, яка працювала в офіцерській лікарні, була завербована Енке вже більше року тому. Він відкрито бував у її домі. Всі в Балстаді знали, що майор по вуха закоханий в Інгрід Крістіансен, кілька разів сватався до неї, кликав її вийти за нього заміж, однак різниця в роках зупиняла фрекен від рішучого кроку. Але від залицяння майора дівчина не відмовлялась, охоче з'являлась з ним у ресторані, кіно, варите. Нікому і в голову не приходила думка, що майор Енко цікавиться не стільки красунею Інгрід, скільки її покоївкою фру Улл. Ця стара, схожа на монашку, жінка, регулярно, раз на місяць, відвідувала свою сестру, що жила в рибальському селищі Глом-фіорд, а до тієї з гір Фіпмарка тож регулярно, в точно означені дні і години, приходили кур'єри, приносили шифровки з Лондона, які приймала радіостанція Мілорга. Ці ж кур'єри забирали з собою шифровані донесення Кребса.

Мартіну Кребсу все давно набридло, він і сам давно зневірився у своїх патріотичних почуттях. Йому хотілось якомога швидше дістатися рятівного берега, однак розумів, що без таємниці «Вікінга» в Лондон потикатись нічого і доведеться сидіти в цій дірці до кіпця війни, а може, і до останнього подиху. Більш за все пригнічували думки про Еліз. З одруженням на дочці генерала Смайлза у нього були пов'язані найпотаємніші мрії. Кожного разу, коли фортуна посміхалась, Мартін думав: а чи не час додому? Остання вдала вербовка, здавалось, наблизила його до мети. Отримав подяку шефа, по каналу йому передали вітання від Смайлзів, і Мартін вирішив, що скоро з допомогою майбутнього тестя таки поталанить вирватись із Балстада і переправитись на острови туманного Альбіона. Ох, як йому хотілося поміняти мундир на фрак. Якби він мав можливість оперувати капіталами генерала, або до тих прибутків, які дядько Вліз Гордон Смайлз має від поставок армії (Еліз була єдиною спадкоємицею в сім'ї), давно плюнув би на цю небезпечну гру з «Вікінгом» і поринув у бізнес. З того часу, як збанкрутував його батько і Мартін пізнав приниження бідністю, його спалює бажання розбагатіти. Та все це поки що лише мрії. Ось уже більше двох років у Балстаді, а генерал щось не поспішає прихилити майбутнього зятя до схвильованих грудей. Дивно і те, що Еліз не поспішає взяти шлюб, не підганяв татка. Та де їй на відстані зрозуміти, як набридло йому таке життя, як він стомився вічно тримати в кулаці свої нерви, бажання, думки. А може, Смайлзи давно викреслили його із списків претендентів, може, заручини з Еліз давно розладналися і вже не він, а якийсь інший «щасливчик» чекає не дочекається отримати за багатою (хай вже трохи і перезрілою) нареченою рухоме і нерухоме? Ні, що не кажіть, а сидіти тут йому не стає сили.