Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Глом-фіорд врізався у материк на добру сотню кілометрів, і скрізь його обступали прямовисті громаддя скель, без будь-яких ознак життя. Патрік вже трохи оговтався, поборов заціпеніння, що охопило його в перші хвилини зустрічі з чужою землею. Думка про те, що він не лише радист, але і стрілок, примусила його піднятись до кулеметів. Висунув голову під плексигласовий ковпак турельної установки, і ледь не скрикнув від захоплення: рідкісної краси пейзаж відкрився його очам. Злегка підсвічені невидимим сонцем ланцюги гір, як і раніше, висіли над хмарами. Нижче чорніли, ніби опушені хутром, лісисті схили, а ще нижче, до закінчувався ліс, лежали дивовижної блакиті сніги. На широкому, у кілька десятків кілометрів, несподівано зеленім плато тулилося невелике селище, що мало ту ж саму назву Глом-фіорд.

Коли «бофорт» злетів над плато і заклав крутий віраж, Патрік переконався, що селище дійсно крихітне — навкруг гостроверхої кірхи юрмилися десятки зо три будинків. Над їхніми дахами мирно піднімалися в небо вранішні дими — хазяйки топили печі, чоловіки, ні про що не здогадуючись, спускалися до фіорда, де біля невеличкого причалу похитувались на хвилях риболовецькі баркаси. Глом-фіорд не чекав гостей. Проте на північно-східній околиці селища раптом спалахнуло одразу три багаття. Літак прямував до них і, знизившись, пішов на посадку. Губити час на більш детально вивчення посадочного майданчика льотчики не стали. Однак приземлились вдало. Поки Білл вирулював на злет, розвертаючи літак грудьми на вітер, від крайнього будинку відділились якісь фігури з ношами в руках, на котрих лежав чоловік. Чомусь пригинаючись, вони бігцем кинулись до літака.

— Ану, візьми цих хлопчиків на мушку! — крикнув Патріку Бен Грісс, одкриваючи бокові двері.

Патрік виконав наказ, проте швидко переконався, що ті хлопчики їм нічим не загрожують. Вони підбігли ближче до літака, опустили на землю свої ноші і чимдуж кинулись бігти назад до будинку. Чоловік на ношах щось кричав і силився встати, проте струмінь повітря од гвинтів клав його на ноші знову і знову. Грісс жестом наказав Патрікові стрибати на землю. Вони вискочили з літака і підбігли до непрошеного пасажира. Украй знесилений чоловік повторював захриплим від натуги голосом:

— Мартін Кребс… Я — Мартін Кребс…

З бідою вони заштовхнули його у літак, задраїли двері і подали знак Біллу. Заревіли могутні мотори, машина стрепенулась, напружилась усім своїм дюралевим тілом і, підскакуючи на луговому купинні, одірвалась од землі. Патрік поглянув на годинник — від посадки до зльоту минуло вісім хвилин… Що ж, це зовсім непогано!

Він посадив пасажира у відсік другого стрілка і, пробираючись до свого робочого місця, радо посміхнувся думці: «Ну, й молодці ж, ми — справжні аси, чорт нас забирай! Раз, два — і знову в повітрі». Сідаючи у своє крісло, він кілька разів хукнув на задубілі пальці і увімкнув рацію. У навушниках соловейком заливалась морзянка — база чекала на відповідь.

Спитавши дозволу у Білла радирувати на базу про те, що цей Кребс уже на борту, Патрік склав текст телеграми і заходився її зашифровувати. Ряди цифр множились, виростали в колонку, а він все ніяк не міг вгамувати радість, що піднімалась з глибини душі. В грудях у нього буквально все танцювало від розуміння того, що відхилення од курсу обійшлось їм так недорого. Зараз Патрік почувався цілком безпечно, як у ті нечасті хвилини дома, коли шкільні завдання всі виконано і можна, відірвавшись від суєти і неприємних домашніх справ, посидіти ввечері в своїй кімнаті, під зеленим абажуром торшера, наодинці з улюбленою книгою. Патрік яскраво уявив собі, як, повернувшись на базу, вони в нагороду за блискуче виконане завдання отримають подяку командування і обов'язкову в таких випадках відпустку. Він поїде з мамою додому, в Лондон. Цілий тиждень буде насолоджуватись тишею, затишком і ласкою місіс Белч… Тут йому пригадалась Вів'єн. «Дивно все-таки, чого вона потяглася в таку далечінь? Це, певне, мама взяла її з собою, щоб не було тоскно в дорозі. Але ні, тут явно щось криється. Жінки завжди за спиною у нас влаштовують якісь свої справи…»

Патрік поблажливо посміхнувся. «Звичайно ж, вони думають, що їх наміри чоловіки не здатні розгадати. Все прозоро, дорога місіс Белч! Лаштуєте Вів'єн мені у наречену і думаєте, що ваш синок ні про що не здогадується? Коли б то так…» Замріявшись, він забув навіть про колонки з цифрами, в яких був секретний рапорт базі…