Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

«А коли я вас відправлю назад до Баренцбурга?»

— Це Нейс, управитель шахтами компанії «Стуре Норшке». Я попросив його поговорити з цим типом, мене і Рюгоса він знає в лице.

«Ви не зробите цього!» — майже крикнув у відповідь хрипкуватий баритон.

Касян одразу впізнав голос Шулькова. «Чому? Хто мені заборонить?»

«Не зробите тому, що я маю з собою дещо таке, що дуже потрібно вам, американцям, англійцям, усім, хто виступає проти червоної чуми!»

«То що ж ви там таке маєте, покажіть?»

«Свою таємницю я відкрию тільки тому, хто заплатить мені! Та-ак… Заплатить і немало! Не посміхайтесь, я прийшов до вас не з порожніми руками!»

— Вам зрозуміло, про що він говорить? — запитав Людвіг, скориставшись паузою.

В очах Патріка блукало запитання. А тоді Касян сказав:

— Це він про папери доктора Гергардта, які Шлезінгер перефотографував, а плівку заховав у тайник, що був у флязі. У тій самій флязі, яку цей покидьок украв з цієї каюти.

— Слухайте далі, — підніс догори палець Людвіг.

«У мене паспорт… Радянський».

«Покажіть… Ви тут ще зовсім молодий».

«Не так старять роки, як туга за хорошим життям».

«Ну, пишіть, пишіть пане…»

«Шульков. Семен Шульков».

Улл зупинив плівку.

— Це Сем Джонсон. Той самий, що підписував сторінки сфабрикованого проти тебе щоденника. Але тут є одне місце… Мені треба з вами порадитись. — Людвіг Улл натиснув кнопку магнітофона, Почувся шум, хряснули двері, і настала довга пауза, протягом якої з магнітофона доносилось сопіння, напружено дихання і, зрештою, вирвався добірний матюк, довгий і заковиристий, де згадувались, крім рідної матусі і всіх святих, імена Шлезінгера і Мак-Ллойда. Час від часу крізь лайку проскакували окремі осмислені репліки і слова.

«Обдурив! Як сліпе щеня обвів навкруг пальця! Тут же нічого нема! Нема!.. Порожньо!.. По-рож-неча!!! І я за нею ганявся… Ідіот! Як я міг повірити цьому пройді Шлезінгеру? Це кінець! Повний крах! Крах-а-ах! А-а-а… А-а-а-а-а!!!»

Нелюдський крик тривав, поки знову не хряснули двері і до кімнати не вбігли люди.

— Як вам здається, — спитав Людвіг Улл, — він збожеволів, чи що?

— Мабуть, від такого можна позбутись розуму, — сказав Патрік.

— Божевільний так не поводить себе, — заперечив Касян. — Це шок. Відійде, мені здається, він ще оговтається. Ця порода падлюк живуча.

— Значить, він теж може бути допитаний по цій справі, — зауважив Людвіг. — Тепер він не буде закривати свого шефа Шлезінгера, тепер він викладе таке… Але скажіть мені, друзі, яким все-таки треба бути дурнем, щоб стільки років…

— Та він божевільний від народження! — скрикнув Патрік.

— Твоя правда, друже, — погодився Людвіг, ховаючи магнітофон. — Щоб повірити в цю історію, треба було збожеволіти значно раніше, ніж стати її учасником… А що ви скажете на це?

Улл дістав з папки кілька конвертів і поклав їх на край столу. Потім вийняв окуляри.

— Я приготував їх для тебе, Яне, але не наважився відіслати поштою. Архів у Осло охоче видав мені довідки з питань, які тебе цікавлять. Проте пошта у нас, м'яко кажучи, працює не завжди ритмічно. З цих офіційних довідок виходить, що в час війни в районі Балстада дійсно існувала лабораторія доктора Гергардта, де проводились експерименти на людях, переважно військовополонених з табору, який був поруч. Сьогодні вже перестало бути секретом, що в концтаборах німецькі хіміки і бактеріологи перевіряли ефективність своїх сатанинських вакцин на в'язнях. Це робилося і в Балстаді на об'єкті «Вікінг». Гітлерівці готувалися до хімічної і бактеріологічної війни, це теж не секрет. У їхньому розпорядженні вже тоді були бутан і заман та інші засоби масового знищення. Їх не встигли застосувати з причин навального наступу радянських військ.

Фашистська Німеччина розгромлена, але сліди її злочинів залишились, і найбільшу небезпеку становить те, що плани маньяка Гергардта не дають декому спокою. Збираючи матеріал для твоєї книги, Кассію, Інгрід і я написали у Мюнхен і отримали відповідь: Баварська академія обрала доктора Гергардта своїм почесним академіком. Зрозуміло, посмертно.

— Це добре, що посмертно, — з полегшенням зітхнув Патрік.

— На жаль, у Гергардта є послідовники. У Мюнхенському інституті хімії, котрий, візьміть на замітку, носить його ім'я, стверджують, що хімічна зброя набагато ефективніша від ядерної. По-перше, вона, як хтось там у них підрахував, у двадцять тисяч разів дешевша. По-друге, якщо ядерна на десятки, а то й сотні років перетворює цілі континенти у мертві пустелі, то хімічна вже через кілька тижнів, після застосування нейтралізатора «Гергардт-3-біс», відкриває шлях до всіх багатств, які дістануться «переможцям» неушкодженими, до того ж таки просто в стерильному вигляді.