Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

І все-таки чудово, що у світі є люди, на котрих ти можеш покластися, звіритись, сподіватись. Чиста совість покликала їх під знамена Опору, і, не зважаючи на різні національні інтереси, характери, вірування і багато що інше, що розділяло їх тоді, між ними виникло силове поле душевного магнетизму, що зветься дружбою. Таке не забувається! Ні роки, ні відстані не в змозі убити пам'ять чесного серця. На все їх подальше життя від цієї дружби ллється світло довір'я, вірності, розуміння. А коли люди розуміють одне одного — це вже саме по собі щастя.

Щастя! Що це — доля чи талант? Що робить людину щасливою? Що їй потрібно для повного щастя?.. Про це Касян багато думав і раніше, а з тієї миті, як почав писати книгу, ці думки мали для нього особливе значення. Він Давно вже помітив, що люди рідко живуть сучасним. Багато з них просто не в змозі осягнути значення сьогочасних подій. Усі ми вступаємо в повий день з багажем минулого і гарячим чеканням майбутнього, забуваючи, що життя наше тече, здійснюється, функціонує саме тут, зараз. Здатність охопити життя у нерозривній єдності минулого, сучасного і майбутнього — це і є дар людського інтелекту. Однак при всьому тому вміння бачити, ночувати, розуміти ось це конкретне, залите сліпучим світлом море, похмурий скелястий берег, цих людей, що не встигли що насолодитись радістю зустрічі і вже засмучених розлукою, що ось-ось має накрити їх душі чорним крилом. Дивитися на цих сивих чоловіків і проти всякої логіки бачити їх такими молодими. Відчувати цей пружний, насичений густими пахощами південних морів вітер, що відносить з собою крики галасуючих над палубою мартинів, і все інше, з чого зіткано чари цієї неповторної миті. Якщо вона побачена тобою, пережита, закарбована і відображена не лише у твоїй пам'яті, але і в словах на чистому листі паперу, і коли не лише ти, але й інші, прочитавши, переживуть те ж, що й ти, тоді ця здатність — оживляти миттєвості нашого життя — дає право називати себе художником.

Білий лист!.. Чарівна сила його магії. Вона відтворює мить і вічність, неуявне в втомі і огром всесвіту, рух часу і людської душі. Художник, великий, він чи малий, рівно відчуває перед нею священний трепет, хоч тільки в його владі підкоряти її своїй волі.

От стоять вони поруч, Патрік і Людвіг, такі різні і в чомусь схожі, ясні, прості і неймовірно складні людські натури. Як написати їх? Як розповісти про їх життя, радості і біди?

— Ні, цього ми так не залишимо, — говорив, вислухавши Патріка, Улл.

— Але що я можу їм протиставити? У них у руках преса, гроші. Боси із Сіті створили фонд для підтримки таких, як Мак-Ллойд. Читачам їхніх газет потрібні сенсації…

— Їм потрібні сенсації? Вони їх матимуть! — Людвіг ледве стримував себе. — Але тепер усе, про що будуть писати їх газети, має працювати проти Мак-Ллойда і його компанії. Ми підкинемо їм таку наживку, а потім вивернемо цих покидьків навиворіт. Ти згоден, Яне?

Касян був згоден, але, сказати правду, як допомогти Патріку більше, ніж уже допоміг, не знав. Він навіть не міг напевне сказати, чого вартий той факт, що тіло Кребса, яке пролежало стільки років у вічній мерзлоті, потрапить до судової експертизи. Адже ті, хто викопав його з могили біля літака, могли зірвати з нього не лише одяг, але й як завгодно поранити небіжчика. Зараз Касян не був певен, чи бачив він ті рани на тілі Кребса, чи ні. Так, він знайшов його на березі і поховав потім у братській могилі, але…

Людвіг Улл думав інакше.

— Ми викриємо цю шайку! — запально говорив він. — Якщо ці продажні писаки накинулись на протухлу фальшивку, уявляю, як вони накинуться на правду. У тебе тепер два свідки, Патрік. Ми з Яном виступимо на цьому, процесі. Хай Мак-Ллойд подає позов, хай… Сподіваюсь, ти не відмовишся, Ян!

— Ні, Людвіг, не відмовлюсь. Проте я не зовсім розумію, чим ми можемо допомогти. Фляга, портсигар, навіть тіло Кребса — це все не прямі докази. А де прямі?

Підійшла Джейн і сказала, що в кают-компанії накрито стіл. Патрік запросив друзів на прощання пообідати разом. Вони рушили палубою, уважно слухаючи Людвіга.

— Зараз в каюті, я дам вам прослухати одну плівку. Вона не може бути доказовою на суді, але для нас дуже важливо вирішити…

Коли вони зайшли до кают-компанії, Людвіг дістав з папки-дипломата, яку мав при собі, портативний магнітофон і заходився його налаштовувати. За бортом шуміла хвиля, підвивав у снастях вітер. Здавалось, малогабаритному апарату не перемогти ні того шуму, ні глухого гуркоту моторів, але у магнітофона несподівано виявився чіткий і сильний голос. Спочатку чулося лиш шипіння, і всі мимоволі потяглися вперед, потім високий голос промовив: