Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— Вернись! — наказав йому Касян. — Вернись, дружок, ти там потрібніший! Я скоро повернусь…

Пес крутився дзигою, скавучав, йому не хотілося повертатись, але Касян прикрикнув на нього, і довелось підкоритися.

Відстань від Баренцбурга до місця катастрофи «бофорта» пробіг швидко. Біг з піднесеним почуттям і тому навіть крутий підйом до Сплячого Рицаря подолав легко, без напруги. Радісне передчуття сповнювало його хвилюванням, так ніби саме зараз мало статися щось дуже важливе, чого Касян так досі і не з'ясував для себе. «Ну, що може бути важливого там, на місці катастрофи? Коди і шифри радист знищує перш за все. Тому навряд чи там є щось варте уваги… Тоді за чим до уламків бігав Шлезінгер? Чому він, як тільки побачив нас, прибрав свідків?» Касян був переконаний, що саме там біля розбитого літака він отримає відповідь на запитання, що не давали йому спокою.

Біля літака були ще добре видні їх поданні сліди. Ледь припорошені сухим сніжком, неподалік лежали постріляні Шлезінгером солдати. Могила англійських льотчиків була напіврозрита, але, дивна річ, з неї вирубали труп людини в цивільному одязі. Вирубали тому, що тіло намертво вмерзло, спаялося монолітом з вічною мерзлотою. Касян змів з нього сніжок і побачив, що тіло не просто намагались вирубати, його пробували роздягнути. Дії помічників Шлезінгера лише на перший погляд могли здатися беззмістовними а чи безцільними. На портупеї під пальтом, а точніше під правою пахвою у мерця був затиснутий плескатий предмет. Придивившись, Касян зрозумів, що то стальний контейнер. У подібних міні-сейфах німці перевозили особливо секретні документи. Для певності такі штуки обладнувались вибуховими механізмами. Сумніву не було: саме цей контейнер намагався забрати Шлезінгер. Обер-лейтенант так довго возився тут тому, що взяти контейнер було непростою справою. Шлях до нього заступала продовгувата металічна фляга. Вона була з тих посудин, які любителі спиртного носять у задній кишені штанів. Тут вона лежала у боковій кишені пальта. Чому вона опинилася там? Невідомо. Касяну довелося розрізати пальто, полу піджака, вийняти флягу, а потім уже на шматку дюралю розкласти невеличке багаття і, коли місце, де знаходився контейнер, протало, вийняти його.

На флязі була монограма з фамільним вензелем. Що воно значило — здогадатись було важко. Ті кілька букв, сплетених гравером у хитру, схожу на жука, віньєтку, нічого не говорили не втаємниченій людині. На контейнері напис більш зрозумілий: готичними літерами написано слова «Вікінг» і «Цілком таємно».

Великою була спокуса негайно відкрити контейнер і подивитись, що там у ньому за начиння, однак Касян стримав свою цікавість. По-перше, для того, щоб відкрити, треба було знати код, а по-друге, папери, мабуть, таки писані німецькою, а він в ній не так розбирається, як Ролф. Краще почекати, а потім разом і прочитати… «Цілком таємно». «Вікінг». «Вікінг»… Чи не про цей «Вікінг» говорив мені на озері в Хейккі солдат з Донбасу Микола Бистров?» Касян рантом почув його схвильований шепіт: «Якщо залишитесь живі, передайте нашим: біля Балстада, в шхерах, німецький підземний завод «Вікінг», там нова надпотужна зброя…»

В голові Касяна одна по одній змінювались картини Балстада, Хейккі, Глом-фіорда, Тромсьє, Хаммерферста. Згадались Бояров, Тюрин, що пішли в район Балстада на пошуки особливо важливого об'єкта. Вихор думок, згадок, фактів, домислів, неначе різнокольорові камінчики, кинуті в тисячний раз рукою художника, раптом лягають в узор, так і в його свідомості визначилась струнка, на диво ясна картина подій, свідком яких йому в різний час довелося стати. Відсутні в логічному ланцюгові поведінки Шлезінгера ланки враз стали на свої місця, і Касян зрозумів, що передчуття не обманювало його: він тримав у руках документи великої ваги. «Перше, що треба буде вробити, коли доберусь до бази, це просити Ролфа знову вв'язатися а розвідвідділом дивізії і повідомити про контейнер. Ні, здається, не марно я плив сюди на острів!»

Гаряча хвиля вдарила йому в обличчя. Навіть голова зашуміла від хвилювання. Часто і важко гупало в грудях серце. Скелі, гори, небо здригалися при кожнім його ударі. Стояв і дивився на флягу, на контейнер, не маючи сили зрушити з місця. Мабуть, що довго стояв би так у глибокій задумі, але тут йому до ніг кинувся Рудий.

— Ти чого це прибіг? Тобі хто дозволив кинути пост? А-а! Розумію. Прокинувся наш містер… Ну, добре, ходім до нього. Ходім.