Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Так вітер гнав човен ще півгодини, а може, і більше. Нікому і в голову не прийшло в цей час поглянути на годинник. Чоловіки з останніх сил боролися з водою, що загрожувала залити мотор. Вони по черзі ставали то до помпи, то до штурвалу. Перший час Інгрід забилась у куток. Плакала і голосно молилась, але невідомо чому лютий бог не бажав її слухати. Наплакавшись, вона витерла сльози і, схопивши до рук відро, взялася черпати з підлоги воду і виливати за борт. «Не хоче допомогти тобі бог, допомагай собі сама», — згадала вона рибальську примовку. Вийшла з рубки і заходилася черпати воду, що перекочувалась вже понад містками. Вітер рвав на ній штормовку, боляче хльоскав по обличчю мокрими нагаями, проте вона не відступала.

Інгрід першою помітила, що човен несе на скелі. Ролф спробував одвернути в бік, однак «Крістіна» не слухалась керма. Їх невідпорно несло на два гранітні уступи. Кінець здавався неминучим, але, певне, бог вчасно отямився. Кинувши човна під скелі, він раптом відкрив йому вузенький, мов щілина, прохід, куди «Крістіну» втягло, немов тріску у вир. Прохід, як виявилось, був на північнім кінці острівця, який навіть на їх покілометровій карті не мав назви. Це не заважало йому, неначе заступкою в комині, відгородити Беллсунд від Ван-Майєн-фьорда.

Скелі, які ще хвилину тому могли рознести їх на друзки, зараз уже зачищали човен від хвилі і вітру. За островом теж штормило, але вже. не було такого протягу, в якому їх тріпало в Беллсунді. Та саме в цій рятівній бухточці вони і напоролись на рифи. Удар прийшовся у корму і виявився таким сильним, що всіх трьох звалило з ніг. Інгрід дісталось більше за інших. У момент удару вона саме нахилилась, щоб вилити за борт воду, і раптом сама опинялася за бортом. Касян чудом спіймав її за комір штормовки. Мокру, на смерть перелякану хвиля то піднімала її, то кидала вниз і боляче била об дерев'яний корпус. На допомогу Касяну минувся Ролф, і вони удвох насилу втягли її в човен.

— Інгрід! Інгрід! Ти чуєш мене?! — кричав, ляскаючи її по щоках, Ролф. Вона зітхнула і розплющила очі. Касян підхопив її попідруки і потяг до кабіни.

— Випий! Більше… Пий! — простиг їй флягу із спиртом. 1нгрід стукотіла зубами, крутила головою, проте все ж відпила кілька ковтків.

— Добре було б переодягти її в сухе, — сказав, риючись у стінній шафі, Ролф. Касян зірвав з себе куртку. Звільнив Інгрід від мокрої боцманської штормовки і загорнув з головою у свою.

— Випий! Випий ще! Тобі треба зігрітися… Ох, ти, горе моє. І навіщо ти тільки… Та що вже там, не дрейф, усе буде добре.

Вона висунула руку, взяла флягу, ще кілька раз ковтнула з неї, і, кривлячись і кашляючи, кивала головою.

— Ось, найшов! — крикнув Ролф, витягаючи з шафи хутряний спальний мішок. — Роздягайся і залазь всередину. Тепер ти зігрієшся!

— Мені вже не холодно, — гикнувши, сказала Інгрід. Касян і Ролф поглянули один на одного і розсміялись.

— Залазь, залазь! — сказав Касян. — А ми підем подивимось, що там з мотором. Чоловіки вийшли з рубки і тут човен знову ударило. Ролф відкинув кожух, дав газ, проте човен не рухався.

— Певне, щось трапилось з гвинтом, — сказав Касян, заглядаючи під корму. Коли хвиля підняла її, побачив обламаний кінець гребного вала — гвинт ніби хто сокирою відрубав.

— Ну, що там? — спитай Ролф.

— Куце у нас з тобою щастя, Ролфе, — сказав Касян і швиргонув ногою відро, що качалося в проході на помостках.

Тим часом «Крістіну» віднесло від берега, і вона, зовсім безпорадна, тепер потрапила під вітер. Її погнало у глибину Ван-Майєн-фьорда, що витягнувся у східному напрямку. Вітер усе повертав човна боком, вода летіла через борт, і її весь час доводилось черпати і відкачувати помпою. Однак хвилі і вітер уже не мали тої сили, що раніш. Вони крутили човном і так, і сяк, але він вислизав, вискакував з-під їхнього натиску. Ролф і Касян відкачували воду. Стомилися і вже валилися з ніг, проте, відчуваючи, що вітер слабне, не втрачали надії.

— Якщо пощастить викрутитися із цієї халепи, — сказав Касян, — то дякувати будемо боцману, старому Лундхолсту. Його посудина таки майстрами зроблена… Ти мене чуєш, друже?

— Нам би гвинт полагодити, — утираючи з чола піт, відповів Ролф.

— Неможливо… Гвинта нема. Відрубало… І кермо теж…

— Що ж, доведеться чекати, поки стихне, а там поставимо парус. Ти коли-небудь ходив під парусом? — спитав Ролф.

— Відверто кажучи, ні.

Вони ще довго відкачували воду, сопіли, лаялись, але черпали її з дна, виливали за борт. Потім, не домовляючись, пішли в рубку. Тільки коли всілися на відкидній лавці, притислись один до одного спинами, щоб хоч трохи зігрітись, відчули, скільки сил забрала у них ця робота. Висунувши з мішка голову, Інгрід рантом об'явила, що хоче їсти. Чоловікам, поки вони працювали, така думка і не приходила.