Віктор Савченко - Пригода на п'ятому горизонті

— Та-а-ак… Це, справді, теє… Але ж ми зібралися затим, щоб кваліфікувати явище, котре сталося на п'ятому горизонті… То як ви, Юрію Миколайовичу, вважаєте, — Бульбинський звертався до промовця, який уже сів на місце, — це був викид, гірничий удар чи суфляр?

— Авжеж, — викид, — впевнено сказав експерт, — форма порожнини, що там утворилася, і «скажене борошно» — свідки тому.

— Ну, казати «а в ж е ж» надто сміливо, — зауважив головуючий. — А що на це — товариш Мильний?

Підвівся чоловік, якого Чередниченко бачив на будівництві і який пропонував їм почекати в коридорі поки їх викличуть. Тепер від Бульбинського його відділяв самий лише президійний стіл, і Іван Олексійович завважив раптом, що Мильний зовсім і не схожий на Бульбинського. Останній, попри відсутність «пізнавальних знаків» був значно симпатичнішим, хоча й набагато старшим. Схожість була тільки в лисині і постаті — заокругленій, як у «матрьошки», якій приробили ноги. І тільки. Але між ними була інша, значно глибша, ніж просто зовнішня схожість. їх немовби виточено було з того самого матеріалу і однакової конфігурації, тільки пофарбовано трохи по-різному — Бульбинського в сталево-сірий колір, Мильного — в темно-сірий. Власне, то була схожість на рівні свідомості, ні — інстинкту.

— Воно, справді, теє…— Почав Мильний. Дещо схоже на викид. Так? Але ж по-перше, про який викид може йти мова, коли на тому пласті їх одвіку не було…

— А на сусідній шахті? — подав голос Пав-люк.

— Так то ж на сусідній… А зараз мова про гірничо-геологічні умови на вашій шахті… Так? Отже — відсутність викидів на пласті — раз, сичання газу у вибої, як свідчать потерпілі шахтарі, — два… Так?

— А грушовидна порожнина, а «скажене борошно»? — озвався хтось із гірничого нагляду.

— Не така вона вже й грушовидна, — заперечив Мильний. — А в «скаженому», так би мовити, «борошні» — дев'яносто відсотків інертного пилу.

— А ви що аналізували його? — запитав Пав-люк.

— Авжеж, — не змигнувши, збрехав Мильний.

— Ми теж здавали на аналіз, — озвався представник гірничого нагляду. — Типовий продукт викиду.

З-за президійного столу підвівся Бульбинський.

— Товариші, — мовив докірливо, — давайте дотримуватись… Зараз виступає керівник опорної бази товариш Мильний. Прошу, Киме Віленовичу.

— То ось моя думка, — підсумував Мильний, — на п'ятому горизонті мав місце звичайний, банальний суфляр. З газової пастки вирвався газ… Так?

Гончаренко нахилився до Паливоди, прошепотів:

— Ти, бач, як відмивають свій метод? У Ярослава, що спостерігав за всім тим поглядом стороннього, після слів колеги почав зріти в душі протест, він ніби став свідком якоїсь жахливої непристойності. Подумав, що так кривити душею може лише людина з психікою комахи, для якої звичайна мораль — щось незбагненне застаріле, якийсь атавізм.

Тим часом Мильний сів і головуючий надав слово якомусь Високовському — худорлявому згорбленому чоловікові з нездоровим жовтим лицем. Маленькі глибокі очі блискали немов два шматочки антрациту, на які впав промінь світильника.

— Може, й суфляр, — сказав флегматичним невиразним голосом. — Хоча я схильний вважати, що то був гірничий удар.

Він довго і плутано мотивував, ніскільки не дбаючи про те, щоб його зрозуміли — ковтав слова, не доказував речення. Високовський зовні був повною протилежністю Мильному й Бульбинському. На ньому висіла витерта куртка, светр не першої вже свіжості був розтягнутий і не ховав гострого рухливого борлака на довгій шиї, штани — гармошкою.

— Як бачите, — підсумував він йому одному тільки відомі аргументи, — маємо підстави кваліфікувати явище, як гірничий удар.

— Не переконливо, — зауважив Бульбинський. — Як для гірничого удару надто багато газу. Суфляр то був, суфляр… Втім, послухаємо думки інших експертів.

І поки Високовський займав місце поряд з Мильним, де він перед тим сидів, головуючий надав слово якомусь Морєву. Якщо Мильний був зменшеною «копією» Бульбинського, то Морєва можна було вважати збільшеною і водночас старшою за віком. Мав великі «шоколадні» очі, широке чоло з обширними залисинами і клином зовсім сивого «каракулю» над ним. Поки Морєв не озивався, на кругловидому обличчі не було помітно жодної зморшки. Та щойно заговорив, як воно начебто вкрилося дрібною «сіткою». Та «сітка» то зникала, то виникала в інших місцях. Здавалося, щось із середини м'яло лискучий рожевий целофан.

— Як добре, товариші, що в нас зараз — плюралізм думок… — дещо врочисто почав він. — Та на щастя, істина встановлюється не більшістю голосів, а вагомістю аргументів. Я уважно вислухав попередніх, е-е… Прочитав свідчення обох потерпілих шахтарів. І, знаєте, мені здається, хай дарує Високовський, немає жодних підстав вважати те, що сталося, гірничим ударом. Це був типовий суфляр… — Морєв почав довго і переконливо (принаймні тембром голосу) пояснювати слушність своєї точки зору.