Едгар Берроуз - Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Бейнс здригнувся, пригадуючи все це і уявляючи, що може зробити господар з людиною, яка мала лихі наміри стосовно його юної білої приймачки. Він уявив і зірвався на ноги.

— Так! — вигукнув він нервово. — Ми повинні негайно забратися звідси. Ви знаєте шлях на північ?

Провідник знав, і «сафарі» негайно вирушили в дорогу.

Опівдні втомлений, лискучий від поту, бігун наздогнав маленький загін. Друзі зустріли його радісними вигуками, і він розповів, що трапилось, і висловив припущення стосовно поведінки і дій їхнього господаря. Таким чином «сафарі» дізналися про все перші, а Бейнс, що йшов на чолі колони, довідався про обставини справи й припущення чорношкірого хлопця, якого Мальбін кинув минулої ночі на галявині, останній.

Коли пан Морісон вислухав усе це, збагнув, що крамар просто використав його, щоб забрати Меріем, кров закипіла в його жилах, і він почав непокоїтися за безпеку дівчини.

Йому не спадало на думку, що з нею вчинили саме те, що, власне збирався вчинити він… Його лють була значно більша, ніж просто від програшу і викрадення його законної здобичі.

— Ти знаєш, де дівся твій пан? — спитав він чорношкірого.

— Так! — відповів хлопець. — Він пішов до іншого табору біля «афі», Великої Річки, яка тече на захід сонця.

— Можеш мене відпровадити туди? — спитав Бейнс.

Хлопець охоче згодився. У такий спосіб він сподівався помститися своєму ненависному бвані й водночас уникнути гніву Великого Бвани, який насамперед поженеться за північними «сафарі».

— Ми удвох можемо дістатись того табору? — спитав пан Морісон.

— Так, бвано! — ствердив чорношкірий.

Бейнс під’їхав до ватажка загону. Тепер він зрозумів план Гансона. Зрозумів, чому Гансон поставив північний табір якомога далі, біля самої межі володінь Великого Бвани: доки той гнатиметься за ними, то західний загін устигне дістатися західного узбережжя. Гаразд, він використає тепер його план на власну руч і подбає також, щоб, не втрапити до рук колишнього господаря.

— Ведіть людей на північ якомога швидше! — сказав він провідникові. — Я повернусь і спробую відволікти Великого Бвану в західному напрямку.

Негр погодився без особливого захоплення. Він не мав бажання коритися білому чужинцеві, який так боягузливо поводився вночі. Але ще менше він хотів потрапити до рук воїнів Великого Бвани, з якими його плем’я ворогувало не на життя, а на смерть. Тому він був більше ніж радий із законної підстави кинути свого шведського господаря, якого так ненавидів. Він знав шлях на північ, незнайомий білим, — навпростець через пустельне плато, де були джерела, про існування яких мисливці й мандрівники навіть не здогадувались, минаючи їх. Там Великий Бвана ніколи не знайде його. Із цими думками він зібрав решту Мальбінових «сафарі» й повів на північ, а пан Морісон Бейнс і чорношкірий хлопець пішли в джунглі на південний захід.

Корак якийсь час стежив за паном Морісоном у таборі, доки «сафарі» не вирушили на північ. Потім, переконавшись, що молодий англієць їде в зовсім іншому напрямку від місця, де мала бути Меріем, облишив його і неквапом повернувся туди, де, собі на лихо, бачив дівчину в обіймах іншого.

Він був такий щасливий побачити Меріем живу, що попервах навіть не ревнував її. Ревнощі прийшли згодом — темні, хижі думки, в яких він розривав плоть пана Морісона. І коли б пан Морісон знав, яке дике, кровожерне створіння причаїлося на гіллі велетенського дерева просто над ним, чекаючи «Гансона» і дівчину, то вмер би від страху.

Минули години, упродовж яких він вигадував неймовірні тортури для молодого англійського панича, а потім схаменувся. Хто хто він такий, щоб ставити її поруч себе? Що він міг запропонувати їй, порівняно із осяйним майбутнім, яке їй обіцяє інший? Як може Він, голий і дикий, підступитися до тієї прекрасної особи, що колись була його товаришкою в джунглях, і пропонувати те, що вперше зродилося в ньому з любов’ю? Він здригнувся, коли подумав, яка непоправна помилка сталася б, якби він полюбив цю невинну дівчину, якби не випадок, що вчасно забрав її від нього. Звісно, вона знала, що відбувається в його душі. Певна річ, вона ненавиділа його так, як він ненавидів і кляв себе зараз сам, коли дозволив собі замислитися над цим. Він утратив її вже тоді, коли подумав, що вона мертва, а тепер побачив її живу й оновлену, воскресну, звеличену.

Він любив її, а тепер обожнював. Знав, що ніколи вже не поверне її, але, може, принаймні побачить Хоча б здалеку. Бо він хотів служити їй; але вона ніколи не повинна була здогадатися, що він знайшов її, що він живий.