Едгар Берроуз - Тарзан та його звірі. Тарзанів син

На господарів наказ чорношкірі сіли в каное і переправилися на той бік. Гансон з Меріем сіли в маленький човник, — двоє чорношкірих лишилися доглянути коней, — і каное швидко помчало назад до табору.

У таборі Меріем зразу спитала про Бейнса. Її страхи на хвилину вляглися, щойно вона побачила табір, який уже почала була вважати вигадкою. Гансон вказав на намет, який стояв посередині, оточений загорожею.

— Він там, — сказав і повів її туди.

Біля входу підняв край намету і пропустив дівчину вперед. Меріем увійшла й озирнулася довкола. Намет був порожній. Вона повернулася до Гансона. На його обличчі сяяла широка усмішка.

— Де пан Бейнс? — спитала дівчина.

— Його тут немає, — відповів Гансон. — Принаймні я його тут не бачу, а ви? Але я тут, і, до біса, набагато ліпший від того нікчеми. Він вам більше непотрібен! Ви ж маєте мене! — і з гучним реготом схопив її за руку.

Меріем пручалася, намагаючись звільнитися. Гансон стиснув її в залізних обіймах і повільно поніс до купи ковдр у далекому кутку намету. Його обличчя було зовсім близько. Очі звузилися й палали жагою. Меріем дивилася йому просто в обличчя, відбиваючись, — і враз пригадала схожу сцену, в якій були ті самі дійові особи. Ось хто її ґвалтівник! Швед Мельбін, який нападав на неї раніше, який застрелив свого товариша, що хотів її врятувати, і від якого її врятував Бвана… Ввело в оману поголене обличчя, але нова зарость і подібні обставини безпомилково повернули спогад.

Тільки сьогодні Бвана вже не прийде їй на допомогу.

Чорношкірий хлопець, якого Мальбін залишив чекати на галявині, доки він не повернеться, просидів біля дерева з годину, коли раптово почув у себе за спиною пирхання лева. Переляканий у смерть, хлопець швидко виліз на дерево, а за хвилину на галявину вийшов король звірів і підійшов до тіла сарни, яке хлопець щойно завважив.

Звір їв, аж поки зійшло сонце, а чорношкірий, боячись заснути, тремтів на дереві й гадав, що б то могло трапитися з його господарем та двома кіньми. Він служив у Мальбіна близько року і добре знав жорстокий характер білого. Попередній досвід підказував, що його просто кинуто напризволяще. Як і решта Мальбінових слуг, хлопець ненавидів свого господаря. Лише страх змушував його далі служити білому. Певність, що його просто кинули, міцніла і. дедалі дужче розпалювала ненависть до пана.

Коли зійшло сонце, лев пішов у джунглі. Чорношкірий зліз із дерева й почав пробиратися назад до табору. В його затурканій свідомості народжувались тисячі способів помсти, які він ніколи не мав відваги здійснити, якби випала нагода і він опинився віч-на-віч з представником вищої раси.

Кілометра через півтора він натрапив на сліди двох коней, які зліва направо перетинали його шлях. В очах чорношкірого блиснув лукавий вираз. Він засміявся й ляснув себе долонею по стегнах.

Негри — невтомні пліткарі, що, зрештою, свідчить ні про що інше, як про приналежність до людського роду. Мальбінові люди не були винятком з правила, а що за десять років бували з ним у різних ситуаціях, то не було чогось такого в африканському житті Мальбіна, чого б вони не знали безпосередньо або з розповідей інших.

Отже, знаючи свого пана з багатьох минулих справ і знаючи також дещо про змову Мальбіна та Бейнса, знаючи, що частина Мальбінової залоги стоїть табором на березі великої річки ген на заході, хлопцеві неважко було скласти два та два й отримати відповідь — чотири, себто що їхній пан піддурив іншого білого і повіз його жінку в західний табір, лишаючи першого на поталу Великому Бвані, якого всі боялися. Хлопець знову весело вишкірився й зареготав. Потім подався на північ; а згодом побіг підтюпцем, що значно скорочувало дорогу.

Пан Морісон провів у таборі шведа безсонну ніч, повну сумнівів і страхів. Він заснув лише перед ранком, украй знеможений. Незабаром його розбудив провідник і сказав, що вони невдовзі повинні вирушити на північ. Бейнс утягнув голову в плечі. Він хотів чекати «Гансона» і Меріем. Провідник переконував, що чекати дуже небезпечно. Чолов’яга знав плани свого господаря і розумів, що той чимось насолив Великому Бвані, а в такому разі, якщо вони якнайшвидше не опиняться за межами володінь Великого Бвани, усім доведеться непереливки. Бейнс сполошився.

А що, коли Великий Бвана, як його називає провідник, схопив Гансона? Що, коли він вивідав правду і вже йде сюди, щоб наздогнати й покарати його? Бейнс багато чув про те, які засоби покарання вживає його колишній господар супроти злочинців усіх гатунків, порушників закону чи звичаю цієї маленької країни, що перебуває поза межами цивілізації. В цих диких теренах не було закону, законом тут був Великий Бвана, що вершив суд і був правосуддям для всіх. Казали, що він карав на горло білих, котрі зазіхали на тубільних дівчат.