Валерия Иваненко - Хатинка в морі

Молодий вчений тепер весь час віддає дисертації, і вона успішно посувається вперед. Незабаром настане день захисту, і перед дівчиною відкриється широкий шлях, на який вона стане у всеозброєнні своїх наукових знань. Мрія дитинства здійснюється. Океан кличе її. І раптом зовсім з інших, не океанських безодень з’явився незрозумілий і страшний провісник майбутньої біди — вірусний грип.

Лікарі вживають усіх заходів, але стан все ускладнюється та ускладнюється. Це жахлива несправедливість сліпої природи. Ноги відмовляються слухатись, здоров’я погіршується. Бій з незрозумілою хворобою точиться день і ніч. Сама хвора сповнена великої моральної сили. Вона хоче видужати, що б там не було. Її світлий розум працює, її серце не черствіє від лютої хвороби. От тепер їй згадується та українська велика поетеса, на честь якої її називали ласкаво Лесею, — Леся Українка. Так, вона страждала з дитинства, страждала все життя, але, борючись із своєю хворобою, вона стала найніжнішим і наймужнішим поетом України. І Волечка знаходить у собі сили співробітничати в науковому журналі Академії наук, пише анотації і реферати по нових роботах з гідробіології та іхтіології. Починає вивчати болгарську мову. Вона робить в ній такі успіхи, що незабаром в її перекладі та з її передмовою у Дитвидаві вийшли народні болгарські казки «Дарунок від серця». Потім вона перекладає повість Белева «Знегоди одного хлопчика», повість Кралєвського «Твої друзі поруч». Для журналу «Всесвіт» — повість Орлина Веселина «Уражене серце».

Перекладала вона і з російської казки та оповідання С. Баруздіна, В. Біанкі, Є. Пермяка.

Тепер, коли вона відірвана від любимої науки, їй сняться сни про моря, в яких вона відкриває таємниці дна, сняться підводні джунглі, найкрасивіші риби. Якось їй приснилась корифена, риба сліпучої краси, темно-синя, з золотаво-райдужними боками. Вона розмовляла людським голосом і зникла у синіх присмерках…

За нею ходить дивовижна у своїй невтомності Оксана Іваненко, її мати, вірний друг, беззмінна її помічниця і подруга. Вона автор добрих дитячих книг, вона створила найталановитішу епопею для юнацтва про життя і долю великого Тараса Шевченка — «Тарасові шляхи». Нею написані понад сорок книг казок, дитячих оповідань, повістей і віршів.

У неї є книга про дітей, звільнених з гітлерівської неволі. Цю книгу знають і люблять мільйони читачів — і дорослих, і малих. Зараз вона робить усе, щоб визволити Волю із полону страшної хвороби. Тепер вона бореться проти чорної недуги, віддаючи всі сили боротьбі за здоров’я дочки.

Дивовижні терпіння і воля у дівчини. Її відвідують друзі. Вона оточена піклуванням близьких. Всілякі ліки, різні засоби лікування не приносять полегшення або приносять тимчасово. Воля згадує, як вона говорила не раз із дітьми, школярами про чудеса підводного царства. Якось їй підказують думку: а що, коли вона спробує говорити з цим маленьким народом про велике життя рік і морів. Говорити дохідливою для дітей мовою. Вона стільки знає і вміє розповідати захоплююче цікаво.

Першу книгу вона назвала «Де вони блукають». За нею іде «Хатинка в морі», «Оленятко», потім «Ніч у лісі».

Й одразу виявилось: з першої книги з’явився новий, самостійний, оригінальний і надзвичайно правдивий письменник. Дивна чистота мови, образність, майже поетична ритміка викладу, дохідливість, наукова точність, майстерне зображення як світу підводних мешканців, так і світу маленьких хлопчиків і дівчаток, дуже різноманітно і переконливо змальованих.

Вона почала друкувати свої оповідання в журналі «Барвінок», в календарі «Дванадцять місяців». За активну участь у радіожурналі для дітей була нагороджена грамотою Українського товариства охорони природи. У 1963 році вийшла книжка «Хатинка в морі», у 1965 — книжка «Оленятко». «Хатинка в морі», перекладена російською мовою, вийшла в РРФСР. З 1964 року Валерія Іваненко — член Спілки письменників України.

Книжки її справили величезне враження і на маленьких, і на дорослих читачів. Вони вразили своєю новизною, неповторністю почерку. Вони прищеплювали маленьким читачам любов до природи, до пізнання її мудрих і віковічних законів. Сама закохана в красу рідної природи, в хороших, добрих, радісних людей, вона передавала свої знання в такій простій і сердечній формі, з такою увагою до найдрібніших, але надзвичайно важливих фактів життя природи, що серця маленьких читачів відкрились їй назустріч. Діти відчули в її оповіданнях правдиве зображення картин підводного, лісового, лугового життя. До неї стали надходити листи, сповнені любові і подяки. Юні любителі природи гаряче просили її ще і ще писати про жителів морів, рік, озер, надсилали їй намальовані багатьма маленькими художниками ілюстрації до її творів.