Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

А слабкість — це стрижневе слово для паразитів. Червецям та попелицям легше завдати удару, тому що вуличним деревам дуже важко оборонятися. До цього додаються також високі температури в міській зоні. Спекотні літа й теплі зими грають на руку комахам, які виживають у великих кількостях. Один вид навіть постійно викликає фурор, тому що загрожує населенню, — дубовий похідний шовкопряд. Цей лускокрилий називається так, бо його гусениці після пожирання крони щільними довгими рядами спускаються вниз по стовбуру. Вони захищаються від хижаків щільним плетивом, у якому нагромаджуються під час росту. Цих маленьких мучителів бояться через їхні жалкі волоски, що ламаються, коли їх торкнутися, а тоді проникають у шкіру. А там вони подібно до кропиви стають причиною свербіння та виникнення пухирів, а деколи навіть сильні алергійні реакції. Пекучі волоски вже порожніх оболонок залишаються в плетиві й діють там до десяти років. У міській зоні поява цих комах може зіпсувати ціле літо, хоча вони навзагал ні в чому не винні. Адже в природних умовах дубовий похідний шовкопряд є дуже рідкісним. Іще кілька десятиліть тому він перебував у Червоній книзі серед видів, яким загрожує зникнення, а тепер його всюди прагнуть позбутися. Утім, його масову появу не раз описували за останні більше ніж двісті років. Федеральне відомство з охорони довкілля пов’язує це масове розмноження не зі зміною клімату та зростанням температур, а з привабливою харчовою пропозицією {46} 46 Sobczyk T.: Der Eichenprozessionsspinner in Deutschland, BfN-Skripten 365, Bonn-Bad Godesberg, Mai 2014. . Ці комахи полюбляють теплі крони дерев, які щедро омиває сонце. Посеред лісу таке буває вкрай рідко, тому що поодинокі дуби ростуть серед буків і досягають світла щонайбільше верхніми кінчиками гілок. А в місті дерева стоять вільно і їх цілісінький день освітлює тепле сонце — тут гусінь почувається справді добре. І оскільки весь «ліс» у населених пунктах пропонує такі оптимальні умови, то й не дивно, що трапляється масове розмноження. Урешті-решт, це не що інше, як чітка вказівка на те, якою тяжкою є боротьба дубів та інших видів дерев на вулицях і між будинками.

Сумарно навантаження на дерева настільки велике, що вони здебільшого не доживають до старості. І навіть якщо в молоді роки вони можуть робити все, що заманеться, то це ніколи не переважує негативних аспектів. Щоправда, вони здебільшого можуть довіритися своїм побратимам, тому що їх часто висаджують у формі алеї, яка складається з дерев одного виду. Дуже типовими є платани, котрі впадають у вічі через гарну кору та опале листя, що утворює на землі різнобарвні плями. Але що ті безпритульні діти оповідають одне одному через ароматичні речовини, чи пристосувалися вони до суворих умов життя — це вуличні банди все ще тримають у таємниці.

Вуличні діти позбавлені домашньої лісової атмосфери. Оскільки вони є заручниками власного місця перебування, то й не мають вибору. Проте існують певні види дерев, яким начхати на весь той комфорт і соціальні зв’язки, і вони переважно на власних хлібах вирушають у далеку путь. Це так звані дерева-піонери (перепрошую за негарну назву), що прагнуть жити якнайдалі від матері, а тому їхнє насіння здатне літати неймовірно далеко. Воно дуже маленьке, запаковане у вату чи обладнане мініатюрними крильцями, щоб потужний ураган зміг віднести насінини на багато кілометрів удалину. Їхньою метою є опинитися за межами лісів, щоб там освоювати новий життєвий простір. Потужний зсув ґрунту, нещодавнє виверження вулкана з велетенськими, вкритими попелом полями, випалені ареали — придатне все, головне, щоб поблизу не було жодних великих дерев. І це має своє пояснення: піонерні види ненавидять тінь. Це загальмувало б їхнє прагнення рости вгору, адже хто повільний, той програв. Тому що серед першовідкривачів спалахує змагання за місце під сонцем. До цих квапливих представників належать різні види тополь — такі як осика, береза повисла чи верба козяча. Де висота пагона маленьких буків та ялиць вимірюється кількома міліметрами за рік, там у піонерів вона подеколи досягає більше ніж метр. Отже, вже через десять років на ще недавно порожніх територіях лопотять молоді ліси. Щонайпізніше тоді прудкі бігуни вже квітнуть, щоб завдяки своєму насінню стрибнути на нові території. Крім того, в такий спосіб їм вдається колонізувати останні вільні клапті землі у своїй місцевості. Проте відкриті поверхні завжди певним чином приваблюють рослиноїдних. Тому що тут зискують зі свого шансу не тільки дерева, а й трави та бур’яни, обійдені увагою в закритому лісі. І ці рослини принаджують сарн, оленів, а раніше — ще диких коней, турів та зубрів. Трави налаштовані на те, щоб їх постійно об’їдали й навіть вдячні, якщо поруч одразу ж поглинуть і небезпечний для них молодняк. Чимало кущів, які прагнуть вирости більшими за траву, для оборони від ненаситних тварин розвинули небезпечні колючки. Наприклад, терен колючий аж такий лютий, що його гострі паростки навіть через багато років після смерті здатні проколювати гумові чоботи, ба навіть автомобільні шини — що вже й казати про шкіру та копита тварин.