Ольга Хлудова: Хвилі над нами

Крім того, вести спостереження і малювати в «природній обстановці» акваріума можна було тільки невеликих риб, точніше кажучи, зовсім маленьких. Для крупного судака або кефалі потрібні вже величезні акваріуми з проточною водою, та й то запевняти, що поведінка їх у цих умовах цілком відповідає поведінці на волі, було б надто сміливо.

Нам часто доводилося малювати картини з життя моря, коли на фоні підводного пейзажу, типового для даного моря чи навіть для певного його району, зображувалися риби і безхребетні в природних і характерних для них позах. У цих випадках ми мимохіть вкладали в малюнки чималу частку фантазії і, зрозуміло, нерідко відхилялися від істини.

З кожним роком усе частіше виникала гостра потреба малювати підводні пейзажі з натури і робити ескізи тварин у їхньому рідному середовищі.

По Далекому Сходу матеріал у нас був. Микола працював там кілька місяців з корейськими ловцями трепангів. Він багато разів спускався під воду разом з ними у важкому водолазному спорядженні і писав під водою етюди. Ці підводні малюнки правили нам за основу для роботи, коли треба було зображувати далекосхідні моря.

Але у кожного моря своє, особливе лице, свої підводні пейзажі, і навіть Чорне та Азовське моря, такі, здавалося б, близькі, з'єднані протокою, дуже відрізняються одне від одного характером дна, рослинністю, кольором води тощо.

Спроби розглядати підводний світ своїми очима без маски майже нічого не давали. Все навколишнє мало вигляд хитких привидів з розмитими контурами.

Справа в тому, що зображення предметів стають виразними лише тоді, коли проміння світла заломлюється кришталиком ока і зображення попадає на сітчатку. Коефіцієнти заломлення оптичної системи ока і води практично однакові. Тому, переходячи з водного середовища безпосередньо до ока, промені світла майже не заломлюються і зображення потрапляє за сітчатку. Око бачить предмети не у фокусі, як у тому разі, коли б водолаз був далекозорий, а предмети знаходилися б у нього під самим носом. Для того щоб добре бачити у воді, треба мати прошарок повітря між очима і водою.

Інколи, в дні абсолютного штилю або при слабкому вітрі, коли положисті хвилі, немов облиті олією, повільно здимали воду, на деякий час трохи прочинялося вікно в заповітний світ. З борту судна або з висоти побережних скель можна було бачити блискучі стрункі тіла риб, що пропливали в товщі води, незрозумілу метушню в заростях водоростей або зелений блиск у густій тіні біля підніжжя підводної скелі.

Але як тільки подме вітрець, з'являться легенькі брижі на поверхні води — все зникає за непроникною завісою.

Я наслухалась оповідань про так зване корейське вікно, або «підводний бінокль, ящик чи трубку з скляним дном. Під час однієї з поїздок я зробила такий бінокль, вмазавши шматок скла в консервну банку з вирізаним денцем. Результат вийшов не дуже добрий. Гострі вінця банки врізалися в обличчя, хвилі захлюпували через її край, поле зору було дуже обмежене. Але те, що я побачила, зачарувало мене на все життя. Це було на Азовському морі, де підводні краєвиди досить бідні й одноманітні, а моє перше знайомство з рибами в природному середовищі мимоволі обмежувалося тільки бичками, що найчастіше зустрічаються коло берега. Лежачи на камені і дивлячись у свій убогий бінокль, я сушила собі голову над конструкцією окулярів чи маски, яка б дозволяла вільно пливти у воді, дивлячись на підводний світ. Було вирішено до наступної поїздки дістати маску від протигаза і з її допомогою розв'язати всі проблеми. Передбачалося прив'язати гофровану трубку до шматка пінопласту чи пробки, щоб можна було дихати, лежачи у воді вниз обличчям.

Якби я уважніше стежила за літературою, мені б не довелося морочити собі голову над конструкціями підводного спорядження.

Восени, повернувшись з Азовського моря, я переглядала в бібліотеці інституту журнали минулих років. Неуважно гортаючи товсті глянцьовиті аркуші, я випадково побачила фотографію людини в овальній масці, що закривала очі і ніс, з балонами за спиною і дивними, жаб'ячими лапами на ногах. Людина пливла серед різноколірних коралів, над її головою вилися смугасті рибки. Підпис говорив: «Дюма досліджує корали Червоного моря».

Я уважно прочитала статтю. Виявилося, що чудова ідея проникнути в підводний світ була новою тільки для мене. В літературі на цю тему, відібраній у бібліотеці, докладно розповідалося про два можливі шляхи, якими можна було йти під воду.