Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Рулена.

Товариші, які полювали біля мису Феолент і Херсонеського мису, розповідали, що їм вдалося кілька разів зустрічати на невеликих глибинах крупного рябчика-петропсаро . Рябчиком же звуть маленьку коричнювату зеленушку, що часто зустрічається біля берегів і досягає 15–16 сантиметрів завдовжки. Що ж до петропсаро, то це один з найкрупніших представників родини губанових. Забарвлення його варіює від яскраво-червоного з чорними плямами до жовтого, коричневого або зеленого з блакитними і білими оченятами та чорними розводами. Судячи з розповіді моїх товаришів, що полювали на петропсаро, він своїми повадками схожий на рулену і навіть ще обережніший і полохливіший.

У 1957 році група мисливців роздобула рибу надзвичайно строкатого і яскравого забарвлення. Ніхто з місцевих жителів ніколи не бачив ще такої риби. Мисливці не наважилися її їсти і повісили біля палатки, щоб усім її показати, а потім викинули, не догадавшись хоча б сфотографувати. Мені, як представникові підводних туристів, довелося вислухати немало докірливих зауважень від тих учених, яким я розповідала про цю пригоду. З опису виходило, що ця риба зайшла в Чорне море з Середземного і в наших водах досі не зустрічалася. Якщо хто спіймає якусь незвичайну рибу, заведено виміряти її загальну довжину (від кінця морди до кінця хвостового плавця); якщо риба велика, то зберегти хоча б її голову в міцному соляному розчині, формаліні або спирті. До цього треба прикласти етикетку, де зазначено дату спіймання риби, район, приблизну глибину. Такі відомості можуть бути надзвичайно цікаві для іхтіологів.

Серед мисливців на карадагському узбережжі існувало неписане правило: зеленушок не бити — ні дрібних, ні рулен. Надто красиві ці риби, і без них підводний краєвид багато втратив би.

Зеленушки живуть лише біля берегів і тримаються певного місця. Врятуватися від занадто невибагливих мисливців у відкритому морі вони не можуть. Навіть у ті дні, коли з якихось причин біля берегів немає великої риби, навколо скель обов'язково крутиться десяток-другий веселих зеленушок, на каменях лежать собачки, і бички вирячують свої опуклі очі. Без них підводний пейзаж буде пустим і мертвим, так само як мертвим здається ліс без птахів.

Завойовуючи новий, підводний світ, ми повинні пам'ятати про те, що нерозважливе знищення навіть дрібних тварин спричиняє не тільки перетворення киплячої життям ділянки на пустелю, а й часто призводить до ще тяжчих наслідків — порушення рівноваги в природі, яка поновлюється з величезними труднощами.

Гнітюча спека висить над Кримом.

Вітрець з півдня не приносить полегшення. Він несе до берега випаровування моря, і навіть уночі задушно, як у лазні.

На біостанції в ці дні не вистачає питної води. Її привозять у бочках з джерела, і вранці ми підстерігаємо водовоза, щоб наповнити відра, чайники і каструлі холодною чистою водою. Запасу повинно вистачити на добу. Годині об одинадцятій ранку води вже нема. Дві величезні бочки спорожняють туристи. Туристський маршрут пролягає через біостанцію, і цілий день повз наш парк тягнеться валка спраглих. Побачивши бочки в густій тіні сосен, люди кидаються до них з флягами і квартами. Та ба, даремні спроби націдити хоч краплю-вологи з кранів. Усе випили мандрівники, що проходили раніше, і постать знемагаючого від спеки туриста з величезним рюкзаком за плечима у повстяному капелюсі з бахромою стала такою ж звичною, як і питання: де тут вода?

На щастя, недалеко санаторій, а там води скільки завгодно. Туристи зітхають, ремствують і чвалають далі, дорогою до санаторію.

Біля нашого відра копошиться мурашня. Доводиться ставити його у миску з водою, але й це не дуже допомагає. Я раз у раз знімаю з поверхні води чорну плівку мурашок. Крім них, у нас ще з'явилися дармоїди. Зграя молодих синиць прилітає щоранку підбирати крихти коло палатки і пити з нашого відра. Вони звикли до нас і поводяться невимушено, мало не сідають на голови.

У нашому похідному господарстві відбуваються дивні явища. Ранками я знаходжу в целофанових мішечках з цукром і хлібом цілі колонії мурашок. Вони пролізають всередину через десятки малесеньких дірочок, які таємниче виникають щодня на прозорому тонкому целофані. Можна подумати, що по мішечках стріляють дробом. Майже кожного дня треба пересипати цукор в інший мішечок, а хліб я тепер тримаю у каструлі, там він добре зберігається, якщо тільки не зважати на цвіль, що другого ж дня повзе по ньому зеленими нитками.