Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

Коли я влетів у дім, мама й Спіро перевіряли в коморі запаси харчів. Здійнявши руки над головою, я показав їм обох чудових амфібій. Спіро стояв зовсім близько від мене, тож, обернувшись, він зіткнувся віч-на-віч з жабами. Обличчя у нього витяглось, очі полізли на лоба, а шкіра набула зеленавого відтінку. Він сам став разюче схожий на ропуху. Затиснувши рота носовиком, Спіро непевною ходою вийшов на веранду.

— Хіба можна показувати Спіро такі речі, синку? — дорікнула мені мама.— Ти ж знаєш, у нього слабкий шлунок.

Я знав, що у Спіро слабкий шлунок, але ніяк не думав, що споглядання цих чарівливих створінь так недобре вплине на нього.

— Але що в них поганого? — спантеличено запитав я.

— З ними все в порядку, любий. Вони чарівні,— відповіла мама, підозріливо роздивляючись жаб.— Просто вони нікому не до вподоби.

Спіро пришкандибав до комори блідий, витираючи носовиком піт на чолі. Я швиденько сховав жаб у себе за спиною.

На мій превеликий жаль, решта домашніх реагували на жаб приблизно так само, як і Спіро. Переконавшись, що мені не пощастить ні в кого викресати бодай іскру захоплення, я зажурено відніс бідолашну пару до себе і всадовив під ліжком.

Увечері, коли засвітили лампи, я випустив жаб на прогулянку по кімнаті і з приємністю заходився збирати для них комах, що літали навкруг лампи. Жаби незграбно човгали взад-вперед, ковтаючи мої підношення. їхні широкі роти закривались з легким цоканням, а липкі язики проштовхували мошок всередину. Аж гульк — в кімнату залетів надзвичайно великий збуджений

метелик. Для жаб це був вишуканий делікатес, і я безжалісно погнався за ним. А він примостився на стелі, поблизу нового приятеля Джеронімо, де я не міг його дістати. Гекон розсудливо вдав, що не помічає сусіда, оскільки метелик був чи не вдвічі більший за нього. Добуваючи жабам вечерю, я шпурнув у метелика журналом, що було дуже нерозумно з мого боку. Влучив я не в метелика, а в гекона, котрий саме слідкував за наближенням золотоочки. Журнал відлетів у куток, а безталанний гекон гепнувся зі стелі на килим, прямо перед однією з товстух.

Перш ніж гекон встиг отямитись (і я разом з ним!), жаба з лагідним виразом на обличчі стрибнула вперед. Паща її широко розчахнулась, з неї на мить вистромився і знову сховавсь язик, забираючи з собою гекона. Жаб’ячий рот закрився, і морда набула попереднього виразу соромливої доброти.

Джеронімо, що висів у кутку стелі вниз головою, здавалось, аніскільки не зажурився трагічною долею свого товариша, але мене цей інцидент страшенно пригнітив. Адже в цьому була моя провина. Я квапливо схопив обох жаб і закрив у коробці, побоюючись, що Джеронімо також може стати жертвою їхньої жорстокості.

Ці гігантські земноводні цікавили мене з багатьох причин. На перший погляд здавалось, що це представники звичайного виду, тільки-от тіло й ноги в них були вкриті чудернацькими білими плямами. Крім того, ці чудовиська чи не вчетверо більші за всіх тих жаб, які стрічалися мені досі. Дивно й те, що я знайшов їх під колодою у парі. Надибати бодай одного такого гіганта — річ незвичайна, а що ж тоді казати про двох? Певно, це унікальне відкриття. Може, це буде нове слово в науці? Плекаючи надії, я тримав їх під ліжком в закритій коробці, чекаючи наступного четверга. Коли приїхав Теодор, я кинувся нагору й приніс йому показати унікальну знахідку.

Аг-га! — мовив Теодор, пильно розглядаючи жаб, а потім доторкнувся до однієї з них пальцем.— Так, безсумнівно, це напрочуд добірні екземпляри.

Він узяв з коробки одну земноводну і всадив на підлогу. Та дивилась на нього скорботними очима, а шкіра її розбухала і спадала, мов шматок дріжджового тіста.

Гм... так,— сказав Теодор.— Здається, це звичайні жаби, хоча, повторюю, виняткові екземпляри. А дивні плями на шкірі виступили через нестачу пігменту. Мабуть, це вікове... а втім, я можу... е... помилятись. Вони, певно, вже старі, судячи з... е... габаритів.

Мене це здивувало, бо я ніколи не вважав жаб довговічними тваринами.

А скільки в середньому вони живуть?

Важко сказати...— зам’явся Теодор.— Статистики не існує. Гадаю, що таким-от огрядним цілком може бути по дванадцять, а то й по двадцять літ. Взагалі жаби відзначаються неймовірною витривалістю.

Він витяг з коробки другу земноводну і примостив коло першої. Жаби сиділи пліч-о-пліч, ковтали повітря й кліпали очима, а їхні брезклі боки вібрували та коливалися.