Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

Леслі запитав, чи до вподоби мені колористичне вирішення, сам він у ньому дещо сумнівався. На мою думку, саме оригінальне сполучення барв робило човен просто-таки унікальним мистецьким витвором. Усередині наш красень був зелений і білий, а його опуклі борти розфарбовано білими, чорними та ще й пломінкими жовтогарячими смугами. Я вважав таку колористичну гаму надзвичайно артистичною і заспокійливою водночас.

Потім Леслі розтлумачив мені, що довгу стрімку кипарисову жердину, призначену для щогли, можна буде встановити лише після спуску судна на воду. Я з ентузіазмом запропонував зробити це відразу ж, негайно. Леслі, акуратний до педантизму, зауважив, що не годиться спускати на воду безіменний корабель. Може, я вже придумав для нього якусь назву? Це було нелегке завдання, тож довелося прикликати на допомогу решту сім’ї. Всі обступили човен колом, наче гігантську квітку, і почали метикувати.

— Чому б не назвати його «Веселий Роджер»? — висловила пропозицію Марго.

Я зневажливо пирхнув, пояснивши всім, що мені потрібне яке-небудь товсте ім’я, що пасувало б до зовнішнього вигляду човна та його індивідуальності.

— «Паташон»,— непевно запропонувала мама.

Це теж не годилось, бо човен зовсім не був схожий на Паташона.

— «Ковчег»,— зронив Леслі, але я хитнув головою.

Знову запала мовчанка, всі уп’ялися очима в човен. І раптом мені сяйнуло! «Бутл» — ось так я його охрещу. На честь портового міста в Англії.

Чудово, любий,— зраділа мама.

— А може, краще «Товстозадий»? — сказав Ларрі.

— Ларрі, синку! — дорікнула мама.— Не вчи малого таких слів.

Я обмірковував пропозицію Ларрі. Авжеж, назва не тривіальна, але як же тоді «Бутл»? Обидва імені, по-моєму, навдивовижу личили нашому опецькові. Добре помізкувавши, я знайшов вихід. Узяв жбан чорної фарби й ретельно вивів на борту великими розпливчастими літерами: «Бутл-Товстозадий». Ну от, тепер це буде не лише незвичайне, але й аристократичне ім’я, написане через дефіс.

Щоб заспокоїти маму, я пообіцяв у товаристві сторонніх називати човен тільки «Бутл». Коли ми нарешті нарекли новонародженого, настав час спускати його на воду. Марго, Пітер, Леслі та Ларрі знесли плоскодонку вниз, до пристані, а ми з мамою чимчикували позаду зі щоглою і пляшечкою вина, щоб ознаменувати урочисту подію. В кінці пристані захекані носії спинились, а ми тим часом морочилися над корком пляшки.

— Гей, що ви там воловодитесь? — роздратовано гукнув Ларрі.— Ради бога, хутчіше! Я ж вам не стапель.

Врешті-решт ми спромоглися витягти корок, і я дзвінко оголосив, Що нарікаю цей корабель «Бутлом-Товстозадим», після чого бемкнув пляшкою об пузатий борт, ближче до корми, але так невдало, що півпінти білого вина вихлюпнулось на голову Ларрі.

— Обережніше! — загорлав він.— Кого з нас ти збираєшся спускати на воду?

Розмахнувшись щосили, всі гуртом нарешті скинули човна з пристані, і той з гарматним пострілом упав на своє пласке дно, здійнявши фонтани солоних бризок, а тоді впевнено, розмірено застрибав на легких хвилях. У нього був ледь помітний крен на правий борт, але я великодушно приписав це білому вину, а не майстерності Леслі.

— Нумо, ворушіться! — командував Леслі.— Прилаштуємо щоглу... Марго, тримай прову... отак... Пітере, гайда на корму, а ми з Ларрі передамо вам щоглу... Треба тільки встромити її он у той паз.

Марго лягла на живіт, утримуючи прову човна, а Пітер спритно плигнув на корму і, розчепіривши ноги, наладнався прийняти щоглу з рук моїх братів.

— Знаєш, Лес, ця щогла, по-моєму, трохи задовга,— зауважив Ларрі, озираючи її критичним поглядом.

— Дурниці! — відказав Леслі.— Коли припасуємо, буде якраз. Ну що, Пітере, ви готові?

Той кивнув головою, міцно вхопив щоглу обома руками і встромив у гніздо. «Бутл-Товстозадий» з блискавичною швидкістю, дивовижною для його габаритів, перекинувся догори дном. Пітер у своєму єдиному вихідному костюмі зник під водою майже без сплеску. На поверхні лишились тільки його капелюх, щогла та осяйне жовтогаряче днище «Бутла».

— Він потоне! Потоне! — заверещала Марго, схильна все бачити в похмурому світлі.

— Ет, дурниці! Тут зовсім неглибоко,— заперечив Леслі.

— Я ж казав, ця щогла задовга,— єлейно протуркотів Ларрі.

— Вона цілком нормальна,— сердито відрубав Леслі.

— Просто цей телепень неправильно її встановив.

— Не смій називати його телепнем! — обурилася Марго.

— Ти б іще довшу тичку пришпандьорив до цього корита! — кепкував Ларрі.