Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

Ми забрались у човен, набитий харчами, рушниками та сигаретами, і нарешті вирядились. Я з Теодором сидів на прові, мама була стерновим, а решта гребли по черзі. Поки мама призвичаїлася до темряви, вона майстерно провела нас по замкненому колу, так що ми, завзято провеслувавши хвилин десять, зненацька врізалися в знайому пристань, мало не розбившись. Знервована цим, мама вдалась до іншої крайності, спрямувавши човна у відкрите море, і якби Леслі вчасно не зорієнтувався, нас би віднесло ген-ген до албанських берегів.

Після цього стерно перебрала на себе Марго, і вона керувала човном в цілому непогано, тільки часом її огортало хвилювання і вона геть-чисто забувала, що, повертаючи праворуч, румпель треба відводити ліворуч. Ми мусили безперестану вирівнювати човен, який збентежена Марго скеровувала прямісінько на стрімчак. Загалом же це був добрий початок маминого першого купання.

Кінець кінцем ми щасливо дісталися до затоки, простелили на піску килимки, розклали закуски, вишикували на обмілині батарею пляшок, щоб вони охолоджувались, і урочиста мить надійшла. Під наші підбадьорливі вигуки мама скинула халат і постала перед нами в усій пишноті. В бахматому купальному костюмі вона була дуже схожа, як висловився Ларрі, на пляжний варіант монумента принцу Альберту(Величезний, пишний монумент у Лондоні, споруджений на честь принца Альберта, чоловіка королеви Вікторії.). Роджер поводився спокійно, допоки уздрів, як мама неквапом, з гідністю ступає по мілководдю. Він страшенно розхвилювався, прийнявши, очевидно, купальний костюм за хиже морське чудовисько, що обплутало маму і от-от затягне її в глибінь. З диким валуванням пес кинувся їй на виручку, вчепився в одну з рясних оборок, які оторочували край костюма, і чимдуж потягнув.

Мама саме в цей момент зауважила, що вода, здається, трохи холоднувата, і тут раптом відчула, як її хтось тягне назад. Вона перелякано зойкнула і, втративши рівновагу, брязнулась у воду, а Роджер тягнув шлярку так затято, що відірвав од неї добрячий шмат. Утішений тим, що ворог розпадається на клапті, Роджер підбадьорив маму гарчанням і заповзявся здирати з неї рештки мерзенної химери.

Ми звивались на піску від реготу, а мама сиділа на мілковому місці, ледве дихаючи, марно силкувалася звестись на ноги і відганяла собаку. На її біду, костюм, пошитий з надміру цупкої матерії, наповнився повітрям і, розмокнувши у воді, роздувся, мов куля. Тепер мамі стало вже зовсім непереливки, бо їй доводилось воювати з надутим дирижаблем з рюшів та воланів.

Виручив маму Теодор. Він прогнав Роджера, допоміг мамі підвестись. Мама, навчена гірким досвідом, сиділа у воді на мілкому, а Роджер примостився неподалік і грізно гарчав на костюм, коли той пузирився і лопотів довкола маминої талії.

Море тієї ночі фосфоресціювало особливо гарно. Варто було провести рукою по воді, як на гладіні спалахувала широка золотисто-зелена смуга холодного вогню, а під час стрибка у воду здавалось, що занурюєшся в крижану магму з мерехтливого світла. Вволю наплескавшись, ми вийшли на берег, всі у вогненних струменях, і сіли на пісок перекусити. Під кінець вечері в оливах за нами, ніби на замовлення, з’явилось декілька світляків — своєрідна увертюра до вистави.

Спершу там мигтіли лише дві чи три зелені лелітки, що линули в повітрі між деревами. Але поступово кількість їх зростала, і от уже ввесь гай заяснів фантастичним зеленим сяйвом.

Ніколи доти ми не бачили такого величезного скупчення світляків. Міріади їх роїлись між деревами, повзали в траві, кущах і стовбурах, вихрились у нас над головою і зеленими жаринками сипалися на ряднини. Відтак блискотливі ручаї світляків попливли над бухтою, і враз, наче за сигналом, з’явились дельфіни. Вони пливли рівною шеренгою, ритмічно похитуючись, а їхні чорні спини немовби світилися фосфором.

В центрі затоки дельфіни закружляли колом — вони пірнали, перекидались, зрідка вистрибували з води і знову падали в сліпуче палахкотіння заграви. Вгорі світляки, внизу осяйні морські свині — це було справді казкове видовище. Ми бачили навіть променисті сліди під водою, біля піщаного дна, де дельфіни мережили вогненні візерунки, а коли вони плигали високо в повітря, з них скочувались ряхтливі смарагдові краплі.

Близько години тривала ця дивовижна фантасмагорія, по тому світляки плавно заструменіли до берега і стиха розсіялись. Незабаром і дельфіни один за одним майнули у відкрите море, лишаючи за собою пломенисту стежку, що іскрилась, мерехтіла і нарешті згасала, наче жевріюча гілка, кинута на гладінь затоки.