Гаврило Троєпольський - Білий Бім Чорне вухо

Другий собака, довгошерстий, теж із чорними вухами . Знесилений від спраги, він поклав хазяїнові на коліна голову й смиренно жде води.

Поряд — кріль, півень, ліворуч — двоє ягнят.

Що хотів сказати художник, вивівши собаку разом з людьми на передній план? Очевидно, він хотів сказати, що люди любили собак ще з глибокої давнини, ніколи їх не покидали, навіть у нещасті, навіть на грані загибелі народу, а собаки лишалися відданими й вірними, ладними загинути разом з людиною.

Адже за мить до цього всі були у відчаї, у них не. було ні краплини надії. І вони казали у вічі своєму рятівникові від рабства — Мойсею:

«О, якби ми вмерли від руки господньої в землі єгипетській, коли ми сиділи біля казанів з м'ясом, коли ми досита їли хліба! Бо вивів ти нас у цю пустелю, щоб усіх довкола зморити голодом».

Мойсей з великою гіркотою зрозумів, як глибоко оволодів людьми дух рабський: хліба досхочу й казани з м'ясом їм дорожчі за волю. І ось він висік воду зі скелі. І було в ту мить добре всім, хто йшов за ним, що й відчувається в картині Бассано.

А може, художник і помістив собак на головному місці як докір людям за їхню малодушність у нещасті, як символ вірності, надії та відданості? Усе може бути. Це було давно.

Картині Д. Бассано понад триста років. Невже ж чорне і біле в Бімі йде з тих часів? Не може того бути. А втім, природа є природа.

Проте навряд чи це допоможе чимось відкинути звинувачення проти Біма в його аномаліях забарвлення тіла та вух. Адже що давніші будуть приклади, то більше звинуватять його в атавізмі й неповноцінності.

Ні, треба шукати щось інше. А якщо хтось із кінологів і нагадає мені про картину Д. Бассано, то можна в крайньому разі сказати просто: а до чого тут чорні вуха у Бассано?

Пошукаймо дані ближчі до Біма за часом.

Виписка із стандартів мисливських собак: «Сетери-гордони виведені у Шотландії… Порода склалася до початку другої половини XIX століття.. . Сучасні шотландські сетери, зберігши свою могутність і масивність кістяка, мають дедалі більший попит. Собаки спокійної, лагідної вдачі, слухняні й незлобиві , вони рано й легше беруться до роботи, успішно справляються і на болоті, і в лісі… Характерна виразна, спокійна, висока стойка з головою не нижче від рівня холки…»

Із двотомника «Собаки» Л. П. Сабанєєва, автора чудових книжок — «Мисливський календар» та «Риби Росії»:

«Коли ми візьмемо до уваги, що в основі сетера лежить найстародавніша раса мисливських собак, яка протягом багатьох століть діставала, так би мовити, домашнє виховання, то не здивуємося, що сетери являють собою чи не найкультурнішу та найінтелігентнішу породу».

Так! Отже, Бім собака інтелігентної породи. Це вже може знадобитися.

З цієї ж книжки Л. П. Сабанєєва:

«У 1847 році Перленд із Англії привіз для дарунка Великому Князю Михайлу Павловичу два чудових красивих сетери дуже рідкісної породи… Собаки були не для продажу, і їх поміняли на коня, який коштував 2000 карбованців…»

Отак. Віз для дарунка, а злупив ціну, як за двадцять кріпаків.

З листа відомого у свій час природолюба, мисливця і собаківнику С. В. Пенського до Л. П. Сабанєєва:

«Під час Кримської війни я бачив дуже гарного червоного сетера у Сухово-Кобиліна, автора «Весілля Кречинського», і жовто-рябих у Рязані в художника Петра Соколова».

О, це вже ближче до діла. Цікаво: навіть сатирик мав тоді сетера. А в художника — жовто-рябий. Чи не звідти, бува, твоя кров, Біме? От коли б! Але навіщо тоді… чорне вухо? Незрозуміло.

З того самого листа:

«Породу червоних сетерів вів також московський палацовий доктор Бере. Одну з червоних сук він звів з чорним сетером покійного Імператора Олександра Миколайовича. Які вийшли цуценята й куди вони поділися — не знаю; знаю тільки, що одне з них виростив у себе в селі граф Лев Миколайович Толстой ».

Стривай! А чи не тут? Якщо твоя нога і вухо чорні від собаки Льва Миколайовича Толстого, ти — щасливий собака, Біме, навіть без особистого свідоцтва породи, найщасливіший з усіх собак на світі. Великий письменник любив собак.

Ще з того самого листа:

« Імператорського чорного собаку я бачив в Ільїнському після обіду, на який Государ запросив членів правління Московського товариства полювання. Це був дуже великий і досить гарний кімнатний пес, із чудовою головою, добре вдягнений, але сетерового типу у ньому було мало; до того ж ноги були надто довгі, й одна нога зовсім біла . Кажуть, цього сетера подарував покійному Імператорові якийсь польський пан, і чутка ходила, що пес той був не зовсім кровний».