Джеймс Шульц - Ловець орлів

На той час ми з братом почали розуміти мову тева. Самотній Шпиль знав більше, ніж я, бо маленька жінка навчала його нових слів і пояснювала їх значення. Він міг вільно говорити мовою тева, а я ще й не пробував вимовляти слова, які знав. Ні мови, ні звичаїв тева я не хотів знати. Я думав щодня про те, як утекти з пуебло і повернутися до нашого племені. Але несподівано все для мене змінилося, і я захотів навчитися чужої мови.

Наш будинок стояв на Південному майдані. Звичайно, я давно вже ввернув увагу на велику круглу ківу, до була на цьому майдані. Я часто бачив, як чоловіки піднімалися сходами на дах, а потім спускалися через отвір у даху вниз, у підземелля. Я розумів, що ці люди — старійшини пуебло, і в ківі вони збираються на молитву. Але я ніколи не підходив близько до ківи і ніколи не гуляв сам на майдані та вулицях пуебло. Ми з братом пам’ятали, що діти тева ставляться до нас вороже, тому обходили їх. Що ми удвох могли вдіяти проти них усіх?

Якось увечері, невдовзі після моєї розмови з братом, я загорнувся в ковдру й вийшов на дах, щоб подихати прохолодним повітрям, бо в кімнаті було нестерпно душно. Поглянувши вниз на майдан, я помітив тьмяне світло біля входу в ківу. Раптом до мене долинув приглушений спів. Пісня видалася мені такою дивною, що я мимоволі затамував подих. Ніч була дуже темна, діти порозходилися по домівках. Я спустився драбиною вниз, покрадьки перетнув майдан і заглянув у маленький отвір у західній стіні ківи. Я побачив чоловіків, що сиділи на довгій лаві. Мене вразило зображення Пернатого Змія і Тих, Що Нагорі. Перед священним вогнищем стояв старий чоловік і молився. Та ось він скінчив молитву, і всі заспівали пісню, яку я щойно чув. Один із чоловіків тихенько бив у барабан. Мене пройняв дріж. Я відчув велику силу пісні, пісні-молитви, зверненої до богів тева, до богів їхніх батьків, до богів їхніх прабатьків, що колись вирощували кукурудзу в каньйоні Челлі. Ті боги були могутніші за богів навахів!

Пісня стихла, але я ще довго не міг заспокоїтися. Чоловіки підвелися, збираючись залишити ківу, а я, тремтячи від хвилювання, перетнув майдан, повернувся додому й ліг біля брата. Та сон не брав мене. Я все думав про той дивний спів та про могутніх богів тева. Мені захотілося, щоб ті боги стали й моїми. Я був певен: вони допоможуть мені, якщо я звернуся до них з молитвою. Але для цього я мушу вивчити мову тева. «Завтра ж я почну говорити їхньою мовою», — поклявся я.

Наступного ранку господар сказав мені, що погода стоїть тепла, тиха, тому ми запряжемо коней і поїдемо в ліс по дрова. Як здивувався він, його дружина і мій брат, коли я відповів мовою тева, що паливо майже кінчається і ми зробимо добру справу, якщо привеземо дров.

Він сказав мені:

— Я дуже радий.

А маленька жінка обняла мене й поцілувала.

— Мій старший сину! — вигукнула вона. — Ти дуже потішив свою матір-тева, що заговорив її мовою.

Адже так воно й було: це подружжя всиновило нас із Самотнім Шпилем. Згодом я заговорив з ними про це і довідався, що вони не мали своїх дітей, тому, відчуваючи близьку старість, вирішили всиновити дитину, але в їхньому клані не було сиріт, інші ж клани віддавали сиріт тільки близьким родичам. Коли воїн урятував нам життя, вони з дружиною вирішили нас усиновити, хоча проти цього було плем’я, а деякі тева пророкували, що це призведе до лиха.

А зараз я повідаю, як звали мого господаря. Його ім’я — Насітіма, тобто Той, Хто Себе Одягає; ім’я його дружини — Келемана — Дівчина-Соколиця.

Пам’ятаючи, що багато дітей, а також їхні батьки ненавидять нас, ми з братом ніколи не ходили по пуебло самі. Але Келемана стала закликати дітей із сусідніх будинків і знайомити їх з нами. Найбільше сподобалася мені Чоромана — Дівчина-Голуба Птаха, вродлива дівчинка моїх літ. Вона приходила й гралася з нами майже щодня, а коли я нарешті заговорив її мовою, вона з цікавістю розпитувала мене про життя, звичаї мого кочового племені. У свою чергу вона розповідала мені про побут і звичаї тева. Я довідався, що вона належала до клану Канг — Гірський Лев. Так називався один із кланів Людей Літа. Члени цих кланів мешкали в будинках, що обступали Південний майдан. Довкола Північного майдану поселилися клани другої гілки племені тева — Людей Зими. Більше про цей поділ племені я розповім згодом.

Часто Чоромана просила мене й брата погратися з нею та іншими дітьми внизу, на майдані, але Келемана говорила, що боїться нас відпускати. Одного ранку Насітіма, почувши ці слова, сказав, що тепер ми дорослі хлопчики і самі можемо дати собі раду.