Джеймс Шульц - Ловець орлів

Ми позлазили з коней і попрямували до нижнього озерця. Гребля була збудована з вербових гілок і обмазана болотом недавно. Кілька стежечок тяглося від озерця до гаю. Над водою стриміли три нові і чотири старі боброві хатки-мазанки.

— Якщо рахувати на кожну мазанку по п’ять бобрів, старих і молодих, то в цьому озерці їх водиться не менше тридцяти п’яти, — сказав старий.

Одна із стежин збігала аж до води, і земля на ній була ще волога. Напевно, вночі бобри носили по ній хмиз для своїх хаток.

Червоні Крила показав мені, як треба ставити пастку і відповів охоче на мої запитання. Передусім він пояснив, що пастку треба закріпити, аби бобер не витяг її на берег чи на мілину, де він може перегризти собі за тиснуту щелепами лапу і втекти.

Старий вирізав вербовий кілок завдовжки з три кроки. Один його кінець був роздвоєний, другий вільно входив у кільце ланцюга, прикріпленого до пастки. Гілки на кілку він пообрізував так, щоб кільце могло ковзнути до розсохи, але назад не вернулось.

Червоні Крила звів сторожок між щелепами і поставив пастку під водою біля самого берега, заривши її трохи в мул, щоб не винесло хвилею. Коли бобер вилазитиме на сушу, то спершу зіпреться передніми лапами на берег, а задніми метлятиме у воді; при цьому однією лапкою він неодмінно зачепить сторожок, і вона потрапить у щелепи.

Просунувши кілок у кільце ланцюга і вклякнувши на краю берега, старий загнав кілок навскіс у мулке дно гострим кінцем, але так, щоб вода накрила його зовсім. Затим забив ще два кілочки навхрест над кілком із кільцем, тож тепер його неможливо було підняти чи відсунути вбік, не витягнувши спочатку кілочків.

Скінчивши роботу, старий почав зачерпувати долонями воду і поливати свої сліди на березі й те місце, де стояв навколішки. Тепер бобри не почують його запаху. Потім навшпиньки відійшов до мене.

— Ну от! — промовив він. — Пастку поставлено непогано. Цієї ночі бобер ітиме до гаю по гілочки для греблі і, вилізаючи на берег, потрапить задньою лапою в пастку. Коли щелепи стуляться, він відчує біль, злякається і подумає, що якийсь ворог з берега напав на нього. Він миттю повернеться й пірне, тягнучи за собою пастку і ланцюга. Кільце ковзне по кілку і, дійшовши до роздвоєного кінця, зупиниться. Далі бобер пливти не зможе, він знову повернеться і попливе до берега, щоб виборсатися на сушу й перегризти затиснуту щелепами лапу Але кільце зачепиться за першого ж сучечка, і бобер стане. Він почне задихатися і спливе нагору. Але йому надто важко підніматися разом із пасткою і ланцюгом, що тягнуть на дно. Вибившись із сил, він розгрібає лапами воду. Набравши в легені повітря, він щезає під водою, піднімається ще два-три рази і, нарешті, йде на дно. Кілька бульбашок повітря з’являється на поверхні води — усьому кінець: бобер потонув і лежить на дні.

— Ти розповідаєш так, наче сам усе це бачив! — вигукнув я.

— Так, я тричі бачив, як бобер потрапляє в пастку, і щоразу повторювалася та сама картина: спочатку він пірнав, потім спливав подихати і, нарешті, йшов на дно, перш ніж я встигав долічити до п’ятдесяти.

— Ти мені казав, що є два чи три способи ловити бобрів.

— Еге ж. Узимку, коли замерзають озера, треба прорубати ополонку перед мазанкою, де живуть бобри. Якщо подивитися в ополонку, можна побачити під кригою входи до мазанки. От перед ними й ставлять пастку. її обережно опускають униз на жердині. Гладеньку жердину, по якій вільно рухається кільце ланцюга, забивають у мулке дно, а верхній її кінець залишають над ополонкою. Є ще один спосіб ловити цих Мудрих працьовитих звірків. Як і люди, собаки, вовки та інші тварини, бобри дуже допитливі: кожному кортить знати, що робить його сусід. Про цю їхню допитливість пам’ятає кожен мисливець. Спіймавши бобра, він вирізав в нього залози, наповнені густою і пахучою речовиною. Поставивши пастку, він змащує цією речовиною вершечок гілки і встромлює її біля самої пастки в дно так, щоб вершечок стирчав над водою. Як тільки бобер почує запах, він підпливає до гілки і починає її обнюхувати, при цьому вся його задня частина тіла лишається у воді. Одна із задніх лап торкається сторожка, і щелепи стуляються. Кожному ловцеві бобрів треба мати цю пахучу речовину, адже не завжди вдається поставити пастку біля крутого берега, з якого бобри виходять на сушу. Буває, що біля берега дуже мілко, і вода не покриває ні пастки, ні кілка. Тоді слід знайти інше місце, глибше, і змастити гілку пахучою речовиною, щоб заманити бобрів.