Петер Енґлунд - Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

У всіх цих криках «ура» вже позначилася суттєва асиметрія. Відпущена на волю колосальна енергія, здавалося, усе руйнує на своєму шляху. Штумпф, до речі, не без задоволення відзначає, що багато радикальних письменників, відомих своєю жорсткою критикою кайзерівского суспільства, тепер писали ультрапатріотичні твори. Тим часом питання про те, чому потрібно битися, потонуло у потоці емоцій. Багато хто, як і Штумпф, уважали, що знають, що відбувається, гадали, що розуміють «справжню причину», але й «насправді», і «справжня причина» вже вийшли з ужитку через сам факт початку війни. Схоже, сама війна і є метою. Мало хто згадував тепер про Сараєво.

Пропаганда, спрямована проти недругів, яких ставало дедалі більше, як уважає сам Штумпф, у деяких випадках вульгарна. На кшталт тієї поштової листівки, побаченої ним у магазині, що зображає німецького солдата, який тримає на колінах представника ворожої армії, маючи намір надерти йому дупу. Німець говорить іншим ворогам, які очікують своєї черги: «Не налягайте! Кожен отримає прочуханку, дотримуйте порядку». Або щось на кшталт популярного тоді віршика, який вигукували вуличні хлопчаки і який був надряпаний крейдою на вагонах з солдатами, які вирушали на фронт: «Jeder Schuss ein Russ, Jeder Stoss ein Franzos, Jeder Tritt ein Вritt». [12] «Кожен постріл – один росіянин, кожен удар багнета – один француз, кожен копняк – один англієць». Тими днями до віршика додали ще один рядок: «Jeder Klaps ein Japs» – «Одним махом – одного японця». Було придумано безліч подібних віршиків.

Інше хвилювало його, зокрема той вірш відомого письменника Отто Ернста, опублікований у націоналістичній газеті «Der Tag» щоб нагадати, що Німеччина перебуває в стані війни з сімома країнами. Штумпфа настільки розхвилював цей вірш, що він переписав його собі в щоденник. Ось дві строфи з нього:

І останні рядки:

Гарячкова риторика і напружений тон пропаганди зовсім не були ознаками того, що багато поставлено на карту, швидше навпаки. Звісно ж назріли конфлікти, але жоден з них не був настільки нерозв’язним, що потрібне було б оголошувати війну; жоден не був настільки гострим, що війна була б неминучою. Неминучою ця війна стала лише тієї миті, коли її визнали неминучою. Коли привід і мета незрозумілі, потрібна та енергія, що наповнить собою смачні, апетитні слова.

Ріхард Штумпф вдихав у себе ці слова, п’яніючи від них. А під його ногами погойдувався на воді сірий «Гельґоланд», неймовірно важкий, в очікуванні свого часу. Поки ще ворог невидимий. І люди на борту нетерпляче чекають на вирішальну мить.

Того самого дня, 20 серпня, Володимир Літтауер прибуває до Гумбіннена, де після важких боїв було зупинено німецький наступ.

Коли ми прибули на місце, німці вже відступали, і на полі бою стало тихо. Полем тинялися представники Червоного Хреста, збираючи тіла вбитих як росіян, так і німців. Усе було буквально встелене вбитими й пораненими. Мені розповідали, що солдати стояли впритул одне до одного і годинами тривав артобстріл, що росіяни тіснили німців, просуваючись уперед, і що обидві сторони, зімкнувши ряди, йшли в атаку з музикою і прапорами, що майоріли.

Це був короткий бій, – так, усього лиш сутичка. Два ескадрони кінних гусарів увірвалися в маленьке містечко Ангербурґ у Східній Пруссії. Німецькі кавалеристи, які обороняли його, після нетривалої перестрілки ретирувалися на протилежний кінець міста. Тепер тут спокійно. Але багато хто з гусарів схвильований і навіть лютує. Схоже, що деякі містяни також брали учать у бою, а це вже суперечить загальному уявленню про те, що таке війна – це справа професіоналів. А розлютилися гусари насамперед тому, що хтось вистрілив одному з них просто в обличчя з дробовика, з близької відстані. Гусар залишився живий, але поранення його виглядає жахливо. Деякі з його товаришів розлютилися, і перш ніж офіцерам удалося їх утихомирити і відновити порядок, вони встигли убити кількох німців з цивільного населення.