Петер Енґлунд - Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Після Різдва «Гельґоланд» патрулював через день. Заняття виснажливе, часто воно означало безсонні ночі. Крім того, воно було неймовірно одноманітним. Штумпф занотовує у своєму щоденнику: «Не відбувається нічого, гідного згадки. Якби я занотовував свої справи щодня, то довелося б писати одне й те саме».

Цей день також був схожим на інші.

Спершу Штумпф разом з іншими матросами драїв палубу. Потім вони начищали до блиску всі латунні деталі. Наприкінці відбувся педантичний огляд форми. Останнє розлютило Штумпфа. Він занотовує в щоденнику:

Незважаючи на те що ми через загальний брак вовни тривалий час не мали можливості замінити зношені речі, командир дивізіону [64] розглядає кожну зморшку і кожну плямку на нашій формі. Він відкидає будь-яку спробу пояснення, незмінно відповідаючи: «Погане виправдання!» Боже, як я стомився від такої поведінки на флоті! Більшість це вже не хвилює. Ми раді, що не всі офіцери такі.

Штумпф зціплює зуби під час «гидотного огляду» і бажає подумки, щоб ворожий літак «скинув бомбу на голову командира». Він утішається тим, що після обіду буде вільний.

І тут надходить наказ: «Гельґоланд» повинен повернутися до Вильґельмсхафену для постановки в сухий док. «Чорт забирай, – пише він, – ще одна зіпсована неділя». Війна триває всупереч очікуванням Штумпфа. Вечір був витрачений на копирсання в шлюзах. У синіх сутінках спроби рушити далі були марними, і вони підійшли до берега на ніч.

Уже пізно. У двері дзвонять. Ельфріда відчиняє. На морозі, у темряві стоїть учень пекаря, у білому робочому одязі і дерев’яних черевиках, укритий борошняним пилом. Він простягає дівчинці закритий кошик. У ньому лежать свіжоспечені хлібці, ще гарячі, щойно з печі. Зазвичай вони отримують свіжий хліб уранці, а зараз наче б то вечір? Хлопчик сміється: «Тепер усе інакше, фройляйн». І розповідає, що ввели нові державні обмеження на використання борошна і що тепер не можна пекти вночі. Але засмучуватися тут не варто. Він нарешті зможе спати, як усі нормальні люди. І побіг далі, крикнувши їй: «Це через війну!»

Бабуся схвалила нововведення. Німці їдять надто вже багато хліба. У газетах з’явилися суворі попередження про заборону використовувати зерно на корм худобі: «Кожен, хто згодовує зерно худобі, чинить злочин проти Батьківщини і зазнає кари». У господарському житті Німеччини виникла необхідність серйозних змін: тепер калорії слід отримувати не з м’яса, а зі споконвічної вегетаріанської їжі. (У зерні, наприклад, його міститься в чотири рази більше, ніж при перерахунку на м’ясо). Ні, не м’ясо, а овочі повинні відтепер панувати на обідньому столі німців. У цих краях дві третини населення працюють на землі. Але це не означає, що всі живуть у рівних умовах. Дрібні селяни та сільськогосподарські робітники вже відчули на собі, що часи змінюються на гірше, тоді як заможні селяни чудово давали раду. Ельфріда чула розмови про те, що багаті селяни, незважаючи на всі заборони, продовжують годувати своїх корів і коней зерном; це було помітно з угодованості худоби та її лискучої вовни.

Ні, багаті селяни і поміщики ще не відчули на собі тягаря війни:

Щоранку вони їдять на сніданок чудовий пшеничний хліб, іноді з родзинками і мигдалем, а ще – яйця, ковбасу, сир, копчену шинку, копченого гусака, варення різних сортів і ще багато всього іншого. Кожен, хто хоче, може випити свіжого молока, кави або чаю. А в чай вони кладуть фруктове желе ложками.

До обурення і заздрості Ельфріди від думки про те, як поводяться багатії, приєдналися того дня докори сумління. Адже і вона деякою мірою завинила перед Вітчизною. Дівчинка дуже любила коней тому іноді крадькома пригощала їх хлібцем або яблуком. Але тепер коней було не так багато, як бувало перед війною. Усіх їх забрали в армію, крім тих, без яких було не впоратися в сільському господарстві.

Ще один обід. Найбільш іменитий гість за столом – без сумніву відомий письменник, шукач пригод, мандрівник і академік П’єр Лоті [65], найбільш дивний – лейтенант Симон, у цивільному житті – учитель французької мови в Англії та перекладач. Так, перекладач: Симон переклав одну книгу з англійської французькою мовою, але популярною вона не стала, бо в ній ішлося про німця (Гете). Незважаючи на свої мізерні заслуги в літературі, лейтенант наполегливо хотів бути героєм вечора. Він – ветеран битви біля Марни, де втратив око і був поранений у руку. За вікнами – прохолодний Париж.