Владімір НЕФФ - Королеви не мають ніг

Вона плавно зійшла ще на декілька східців і знову зупинилася.

– Синьйоре, – мовила вона, звертаючись безпосередньо до Петра, – я гадаю, у вас вистачить такту, щоб цей раз не їхати назустріч моїй дочці. Бо якщо ви це зробите, то може статися, що ви, нещастя Страмби, замість моєї дочки дочекаєтесь іще одного зв’язаного й вимащеного нечистотами вояка.

– Не хотіла б я бачити, як ти, Петре, ухопиш шилом патоки! – раптом вереснула своїм пискливим голоском Bianca matta. – Madonna mia, ото буде кінець! Ти, бовдуре, марно прочовгуєш свої підошви, згадаєш мої слова! З тобою все скінчиться ще гірше, ніж із тим боягузливим Гамбаріні!

Всім було видно, як після останніх слів своєї юродивої супутниці герцогиня-вдова сердито смикнула її за ручку; вона явно все ще симпатизувала Джованні, всупереч його поразці. Потім вона гордо й велично пропливла аж до самих дверей і покинула залу засідань; Петр підвівся і мовив таке:

– Отже, я чудний синьйор і нещастя Страмби. Прошу вас, синьйори, підвести руки, хто згоден з цією думкою герцогині-вдови Діани.

Не ворухнулася жодна рука, навіть більше: члени ради заховали свої руки, хто куди міг – одні за спини, інші на них сіли; Джербіно затулив їх своєю довгою бородою, отож якщо раніше здавалося, що герцогиня – безнога й пливе на хмаринці, то тепер члени Великої ради здавалися безрукими.

– Чудний синьйор, нещастя Страмби, – повторив Петр, навіть не усвідомлюючи, що цим повтором дає всім зрозуміти, як ці прізвиська, котрими обдарувала його герцогиня-вдова, ображають і лютять його. – Виходить, нещастям Страмби був не capitano di giustizia, за якого все місто жило в страхові й від якого я, чудний синьйор, звільнив її, нещастям Страмби, виходить, не був і Джованні Гамбаріні, хай буде прокляте його ім’я, проти якого повстала Страмба й вибрала замість нього мене; нарешті, я, чудний синьйор, не маю права навіть виїхати назустріч своїй нареченій. Ну що ж, я не стану упиратися й відверто визнаю, що початок мого правління був невдалий і що остання подія, тобто затримання принцеси Ізотти й кардинала Тіначчо в Перуджі, не повинна була статися. Але немає сенсу скиглити над розлитим молоком; цей інцидент – наслідок того, що я неухильно дотримувався тільки свого єдино правильного розуміння справедливості, розуму й правди; все можна було б уладнати легко й просто, без взаємних образ, докорів і сварок, якби в державній скарбниці для таких непередбачених випадків знайшлися належні резерви. Ви, синьйори, всі вмили руки, так що єдиним невмитим серед вас залишився я, чудний синьйор і нещастя Страмби; але хто відповідає за цю порожню скарбницю – я чи ви? Свій титул я одержав усього кілька тижнів тому, тим часом як ви, принаймні більшість із вас, сидите тут уже роками; як же ви могли допустити, щоб державні фінанси дійшли до такого стану, коли єдине джерело доходу – це розбивання об мури голівок єврейських немовлят? Навіщо ви тут, чим піклуєтесь, що вирішуєте, про що радитесь, навіщо виголошуєте промови? Так от, синьйори, тепер справу державних фінансів Страмби я візьму в свої руки й обіцяю, що за півроку скарбниця буде повна-повнісінька.

Він ударив у дзвінок – це було сигналом вишикуватися варті, яка стояла в коридорах. Відтак провадив далі, повільно й тихо, старанно вимовляючи кожен звук:

– Доне Тімонель, жебраче, який збіднів через закупівлю римським банкіром Лодовіко Паккйоне дешевих вичинених шкур, я запитую вас: які податки ви сплачуєте особисто?

Дон Тімонель, приголомшений таким несподіваним запитанням, мовчав, облизуючи губи.

– Ну? – сказав Петр.

– Я сплачую державі, – відповів дон Тімонель, – я сплачую державі, як усі громадяни Страмби, паушальний податок за свої будинки.

– А скільки у вас будинків?

– У мене, високосте, численна родина, шестеро дітей, з них четверо заміжніх дочок і чотирнадцятеро внуків, а тому…

– Я не питаю вас, скільки ви маєте дітей і внуків, я питаю, скільки у вас будинків?

– Шість, з дозволу вашої високості.

– У тому числі й двоповерховий палац навпроти porta San Pietro? [158] Брама святого Петра (іт.).

– Так, у тому числі й цей палац, високосте.

– А скільки ви сплачуєте податку?

– Як я вже сказав, високосте, я сплачую, як і всі – з кожного будинку десять цехінів на рік.

– Тобто шістдесят цехінів?

– Атож, шістдесят цехінів.

– Незалежно від розмірів цих будинків?

– Так заведено в Страмбі, високосте, і так визначено законом ще з тих часів, коли Страмба була маркграфством.