Андрій Кокотюха - Пригоди Клима Кошового. Продовження

Єжи Тима взяв на себе роль господаря, розливши горілку по чарках. Шацький спробував відмовитись, згадавши – йому ж дихати на свою Естер, але злодій не зважив на те. Кошовий, навпаки, не думав опиратися. Не чекаючи припрошення, випив першим, не відчувши смаку зовсім, відкусив шматок булочки, повільно й старанно прожував. Тима відпив половину. Дивлячись на нього, те саме зробив Йозеф.

– Тепер питайте, пане ідійоте, – мовив він до Клима.

– Чому я знову у вас ідійот, пане Тимо?

Відповідь Кошовий приблизно уявляв.

– Не пішли з цим до мене.

– Я не мусив.

– А пан Шацький прибіг, коли ви його відшили.

– Та отож, – бовкнув дантист, беручи канапку. – Ви вже подаруйте мені це, пане Кошовий. Але, бачте, моя ідея залучити пана Тиму вас урятувала.

– Погоджуюсь, – кивнув Клим, знову легенько торкнувшись липкої рани на потилиці.

Тима, ніби згадавши щось, рвучко підвівся, перетнув залу і зайшов у кімнату за шинквасом. Поки ходив, Шацький, винувато глянувши на Кошового, швидко заговорив:

– Не гнівайтеся, але я не мав права відпустити вас отак. Не думав, що йдете в пастку. Хотів простежити за вами. Як кажуть, підстрахувати на випадок чого. Тому відшукав пана Тиму, я ж знаю, де його шукати. Нагадав про те, скільки ви зробили для пана Густава…

– Могли б цього не робити, – вставив Клим.

– Та міг би. Але зробив, – розвів руками Йозеф. – Щойно пан Тима дізнався, куди вас чорти понесли, негайно дав якісь розпорядження тут панові Цезарю. Потому каже: не баріться, бо передчуття погані в мене. Тобто в нього…

У цей час Тима повернувся разом із Цезарем. Пузань ніс миску з теплою водою й чисту білу шмату. Поставивши все це на край столу, він відступив, киваючи Шацькому. Той, миттю все зрозумівши, заявив:

– Та я ж лікар! Хай дантист, та яка різниця! Скидайте пальто, пане Кошовий!

Аж тепер Клим зрозумів: сидить за столом у пальті й капелюсі, тоді як Тима з Шацьким скинули убори й верхній одяг. Роздягнувшись за їхнім прикладом, покірно повернувся спиною до Йозефа, дозволивши тому нарешті промити рану, змивши з неї кров. Тепла вода, а головне – випита горілка подіяли: біль уже відчувався не так гостро.

– Що там? – поцікавився.

– Ґуля, – доповів Шацький. – Не так страшно, як могло б бути.

Тепер рану оглянув Тима, тоном знавця пояснивши:

– Хто б він не був, знає, як бити й куди. Справді міг вгилити сильніше. Лупив не рукою, напевне мав міцного бікора. [34] Бікор – кілок, палиця (жарг.) . Мали б, пане Кошовий, останній люфт [35] Люфт – прогулянка (жарг.) . у своєму житті. Дарма, що ми пхалися за вами й полювали. [36] Полювати – стежити (жарг.) . Міг би закатрупити вас і на наших очах. Бачте, не хотів. Мав непевне задум, аби вас там же, біля трупа, злапала хатранка. [37] Хатранка – поліцейський патруль (жарг.) .

– Та я розумію вже, – скривився Кошовий. – Мені цікаво, на що нападник узагалі розраховував. Невже думав, що мене, адвоката, який ось тільки витягнув Лукана з-за ґрат, можна звинуватити у його вбивстві?

– Думайте собі, як хочете, а я скажу так, – Тима повернувся на своє місце, знову налив Климові, трошки додав собі, а Шацький завбачливо прикрив свою чарку долонею. – Так ось, – повторився, – що напевне є. Той фацет, котрий викликав вас на зустріч, напевне знав – ви без вагань приїдете.

– Сам, – додав Йозеф.

– Отож, – погодився злодій. – Ми з паном Шацьким лишили нашого візника за мостом, далі йшли пішки. Досталися потрібного місця, коли там ще стояв той, хто вас привіз, й чогось чекав.

– На мене, – мовив Кошовий.

– Нехай. Ми зупинилися, принишкли, я вже хотів йти до візника й питати. Коли раптом з двору виходить хтось, кого ми не розгледіли. Темна постать, більше нічого не скажу. Каже щось вашому візникові, сідає собі та їде звідти геть.

– Але то були не ви! – встряв Шацький.

– Так, бо інакше ми б заспокоїлися. Тим більше, як сказав пан Шацький, з хати мусило вийти двоє. Довелося бігти. Передчуття не зрадили.

Знову не чекаючи припрошення, Кошовий перехилив чарку. Тепер алкоголь почав діяти, зігріваючи зсередини та розслабляючи. Біль у потилиці майже зовсім ущух. Видихнувши, ігноруючи їжу, він глянув по черзі на Тиму й Шацького, заговорив:

– Убивця заманив мене туди. Коли я приїхав, Лука був із ним усередині. І – живий. Йому перерізали горло, щойно я переступив поріг. Потім у темряві нападник пропустив мене вперед, сам підкрався ззаду, вдарив. Далі – вийшов, напевне, доплатив візникові й поїхав з ним. Хоча тому самому кортіло швидше забратися геть. Я ж справді мусив лежати так до появи поліції. Не ясно поки одне.