Жозеф Роні - На нові землі

Замість примітивних ручних рубил появилися досконаліші мисливські знаряддя праці — перш за все дерев’яні списи з кам’яними наконечниками та кам’яні ножі для обробки шкури вбитих тварин — мамута, шерстистого носорога, печерного ведмедя, дикого коня та інших.

Полювання на таких великих тварин, як мамути і носороги, було колективною справою первісних груп людей, а саме полювання здебільшого мало облавний характер. Люди часто заганяли таких тварин в болотисті місця, де тварини загрузали і ставали більш легкою здобиччю. Або ж гнали їх до стрімких берегів річок та ярів, звідки велетенські тварини падали і розбивалися від власної ваги.

В картині «Полювання на мамута», що знаходиться в московському Історичному музеї, видатний російський художник В. Васнецов яскраво змалював це страшне і небезпечне полювання. Не завжди людина виходила переможцем в цих битвах із могутніми і варанами.

Холодний клімат примушував людей все частіше і частіше користуватися вогнем від запалених блискавкою дерев, а в кінці раннього періоду кам’яного віку (100—40 тис. років тому) людина винайшла спосіб штучного його добування. Вогонь допомагав людям зігріватися від холоду, готувати м’ясну їжу, захищатися від хижих звірів. Цій темі Ж. Роні присвятив твір «Боротьба за вогонь», герої якого живуть і борються на сторінках романа «На нові землі».

Відкриття способу добування вогню було одним з найважливіших технічних і загальнокультурних досягнень в усій історії людства. Це була перша велика перемога людини над однією з наймогутніших сил природи. Щоб захиститися від холоду й негоди, первісні люди наприкінці раннього кам’яного віку широко використовували природні печери і навіси в гірських місцевостях, будували примітивні захисні споруди, де підтримували тепло за допомогою спеціальних вогнищ. В цей же період вперше з’являється і одяг, який виготовляли із шкур убитих тварин.

В кінці раннього періоду палеоліту жила так звана неандертальська людина, безпосередній попередник і предок сучасної людини. В романі «На нові землі» найбільше нагадують неандертальську людину кзами та Люди Вогню, хоч автор змальовує їх дещо примітивно. Вони у нього «нагадують ведмедя й кабана», «вкриті кучерявою шерстю» і т. п. Насправді цього не було в дійсності, автор просто користується художнім домислом.

Незважаючи на несприятливі природні умови, люди розселилися на значно більших територіях земної кулі, ніж це було в попередні періоди Ж. Роні показав в романі, як плем’я уламрів поступово заселяло нові землі Долаючи безліч перешкод і небезпек, первісні люди просувалися далеко на південь, відкриваючи нові території, багаті на здобич. Таким відважним мандрівником був Аун, син Нао, що знайшов для своєї орди за пасмом скелястих гір неосяжні землі для полювання. Але письменник невірно показав напрямок такого розселення. Після зледеніння люди почали пересуватися з більш теплих областей в більш холодні, а не навпаки, як це має місце в романі.

Первісні люди в епоху раннього палеоліту на всій території їх розселення жили групами, колективами, для полювання і взаємного захисту від хижих тварин та ворожих орд. В залежності від умов місцевості, від можливості добування їжі та від сезону такі групи могли бути то більшими, то меншими за кількістю членів, могли легко розпадатися або об’єднуватися, змінюючи свій склад. Проте вони ніколи не були великими, ніколи не перевищували кількох десятків членів Більша кількість людей не могла б прохарчуватися на одному місці. Кожна така група людей існувала відокремлено і незалежно від інших, нерідко вступаючи в боротьбу між собою за добування засобів для існування. Ж. Роні яскраво змалював картини боротьби не на життя, а на смерть між ордами лемурів та Людей Вогню, які ворогували між собою протягом століть. Жорстокою і безпощадною була ця боротьба, що приводила інколи до майже повного винищення орд.

Кожна така відокремлена група первісних людей становила самостійну, найбільш примітивну суспільну організацію в історії людства — первісну дородову общину, або «первісне стадо», як називав її В. І. Ленін. Вона може бути названа також «ордою», як це робить і автор романа.

Первісне людське стадо раннього палеоліту за своїм характером було ще близьким до стада тварин, наприклад, людиноподібних мавп, але в той же час воно докорінно відрізнялось від них, бо люди вже спеціально виготовляли і застосовували знаряддя праці та користувалися звуковою мовою.