Станіслав Тельнюк - Грає синє море

Здесь есть возможность читать онлайн «Станіслав Тельнюк - Грає синє море» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Исторические приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Грає синє море: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Грає синє море»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Триста козацьких чайок та дві сотні донських човнів долають хвилі Чорного моря. На одній із чайок — замислений отаман. Складна й химерна його доля. Син турецького султана Ях'я, рятуючись од придворних убивць, разом із матір'ю—гречанкою втікає до Чорногорії. Там, серед гірських лицарів, які борються з турецькими завойовниками, Ях'я починає розуміти, що не в грабіжницьких війнах щастя Туреччини. Прибравши собі нове ім'я — Олександр Чорногорський, — Ях'я прибував на Україну і разом з козаками рушає в далекий похід, щоб скинути султана і вивести свою країну на шлях миру і дружби з іншими народами.
Повість, в основу якої покладено справжні історичні факти, розповідає про спільну боротьбу проти турецького поневолення. Дія відбувається у Києві та Стамбулі, у Могилеві на Дністрі та у Кафі, у Синопі й Трапезонті, перед очима читача проходить життя різних народів на початку XVII століття.
«Грає синє море» — це перша книжка задуманої автором дилогії про славне запорозьке козацтво.

Грає синє море — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Грає синє море», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Я!

Це був правнук дідів, Петро, Устин брат.

— Так ти ж малий!

— Грайте, діду!

— Та ти ж не знаєш, що то таке! Я як заграю, то аж до ранку.

— А я до ранку танцюватиму!

— Оце по—нашому, по—козацькому, матері твоїй ковінька! Ну, тепер держися!

І знову заскакала, закружляла, затанцювала по хаті музика! Тільки тепер танцював один Петро, а всі дивилися, що ж буде з цього змагання. Ось уже п'ять танців відганяв малий, а все невгаває, ось уже шостий кінчає, а ноги в нього, як крила вітрякові при доброму вітрі, — крутяться, та й хоч би що…

Ось уже піт тече в Петра по обличчю, а він гарцює, мов молодий жеребець перед табуном і все вигукує, відмахуючи—струшуючи головою краплі солоного гарячого поту:

— Швидше, діду, швидше, а то наче якесь дівчаче гопача виходить!

А дід чи втомився сам, чи то малого шкодує…

— Та швидше, діду! — гукає, аж задихається Петро.

А дід — тихше й тихше.

Стояв із заплющеними очима, білий, рука ліва заклякла на грифі, а права поволі падає вниз і смичок тягне — у—у–у—у–і—і–і…

Підскочив Петро, схопив діда Савку за плече:

— А що, діду, не можете? Здаєтеся? Мовчить дід. Хилиться на Петра. Його підхопили, а він уже й не дише… І серце не б'ється. Отак і упокоївся — ніхто не бачив коли, бо всі музику його слухали. І мертвий, напевне, грав ще отого гопака.

…Батюшка Онуфрій сказав:

— Добрий був цей чоловік. Але недобре вмирати, не висповідавшись. Він же не басурман який.

Богомаз Тодор мовив:

— Панотче Онуфрію! Вся душа діда Савки Скрипника — в його музиці, як колись у вояцькій справі. Коли вояк гине в бою, чи ж має він час висповідатися? Не має.

— Душа має чистою йти до бога, висповіданою, — напруживши низького лоба, мовив Онуфрій.

— Вся душа діда Савки була в музиці. А музика — то чистота і небесність. І оте, що він грав нам перед своєю смертю, то і є його висповідання…

— А їй — бо ж! — мовили всі.

— Хай буде по — твоєму, — змилостивився отець Онуфрій.

…І от везуть діда Скрипника чорні воли з великими заплаканими очима. І несе Тодор скрипку дідову, щоб поховати її разом з тим, хто витворив її, і страшенно жаль богомазові, що така гарна музика йде в могилу від людей.

Все вище й вище на вигинисту гору підіймається жалібний похід. Ось уже зникло село зовсім. Тільки стара церковця виглядає своїм трохи скособоченим хрестом, мов рука утопленика: рятуйте.

Дода раптом замовк. Він зупинився, подививсь на людей, що йшли за ним, але ні, він дивився не на людей, а кудись далі, в ту долину, в якій зникло село, і раптом закричав, уже не сміючись і не граючись, закричав страшно й моторошно:

— Г—г–и—и! Г—г–и—и!

Воли ліниво брели, пускаючи тоненькі цівки слини, але люди стали. Почали озиратися. Що таке?

— Г—г–и—и!

— Та тихше, Додо! Чого ти кричиш? Хіба не бачиш, куди чоловіка веземо? — забухикав, аж застогнав дід Меркурко.

— Г—г–и—и! — заволав Дода і побіг повз волів з домовиною, повз Тодора, повз наляканих людей назад, у Сугаки.

— Що з ним?

Дивилися вслід Доді, як він мчав, аж перекидався, як він рвав на собі волосся і, зрідка озираючись, кричав: «Г—г–и—и!» — і плакав, і знову біг.

Дивилися на обрій, на небо — все було, як завше. Небо було чисте й блакитне, аж густе від тієї вже холоднуватої блакиті, в повітрі пахло хлібом і дозрілими яблуками, все навколо було прозоре й спокійне, мов намальоване.

І тут із села почувся дзвін. Це дзвонар Юхрим, що залишився видзвонювати по душі небіжчика. Тільки чому Юхрим дзвонить не так, як завше?

— Бам—бам—бам! — завалувало над степом, як на пожежу.

— Г—г–и—и! — долинуло віддаля Додине.

І Тодор ураз здогадався.

Морозом сипнуло йому за спину, аж запаморочилося в голові.

— Бам—бам—бам! — розривався дзвін.

Невже сталося найстрашніше? Ні, ні, ні, що завгодно, тільки не це!..

— Бам!..

І замовк дзвін.

І здалося Тодорові, що він почув останній, страшний, розпачливий крик дзвонаря Юхрима. Ні, він не міг того крику чути, але чому ж це зупинилися воли і стало так тихо, ніби не люди, а безплотні тіні стояли за Тодором?

Тодор озирнувся і зустрівся з очима людей. Й ті очі сказали йому те, що він уже знав.

Небо було блакитне й чисте, сонце лагідне й тихе, степ навколо жовто—зеленів, на обрії синів ліс, якась пташина вгорі заливалася сміхом—цвірінькотом. Здавалося, що повітря ще дзвенить від останнього «бам» сугацької церковиці, і хотілося почути ще одне «бам». Але його не було…

І тоді заголосили, попадали на коліна жінки і, здіймаючи до неба, до сонця, до бога руки, заволали:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Грає синє море»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Грає синє море» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Станіслав Константинов - Сутінки
Станіслав Константинов
Станіслав Лем - Полювання на Сетавра
Станіслав Лем
Станіслав Лем - Катар
Станіслав Лем
Станіслав Лем - Соляріс. Едем.
Станіслав Лем
Станіслав Лем - Кіберіада
Станіслав Лем
Станіслав Тельнюк - Яром–Долиною…
Станіслав Тельнюк
Станіслав Лем - Повернення з зірок
Станіслав Лем
libcat.ru: книга без обложки
Лем Станіслав
libcat.ru: книга без обложки
Станіслав Лем
Станіслав Лем - Соляріс
Станіслав Лем
libcat.ru: книга без обложки
Станіслав Лем
Отзывы о книге «Грає синє море»

Обсуждение, отзывы о книге «Грає синє море» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x