Сапковський Анджей - Божі воїни

Рейневан не подякував.

— З чистої симпатії, - продовжив Флютик, — я зроблю для тебе ще щось. Дозволю тобі особисто, власною рукою помститися за брата. Так-так, ти добре чуєш. Не дякуй.

Рейневан не подякував і цього разу. Зрештою, слова Флютика ще не повністю доходили до нього.

— Через якийсь час до тебе з’явиться моя людина. Вона скаже тобі піти на Ринок, у будинок “Під Золотим Коником”, той, у якому ми сьогодні розмовляли. Прийдеш туди негайно. І візьми з собою арбалет. Запам’ятаєш? Добре. Бувай.

— Бувай, Неплах.

Далі обійшлося без сенсацій. Було вже темно, коли Рейневан добрався на ріг Щепана і На Рибнічку, до будинку з кімнаткою на другому поверсі, яку він разом із Самсоном Медком винаймав у пані Блажени Поспіхалової. Усього лише тридцятирічної вдови за Поспіхалом, requiescat in pace [44] Хай спочиває в мирі (лат.). і Бог з ним, ким би він не був, що би не робив, як би не жив і від чого би не помер.

Він обережно відкрив хвіртку до садка, увійшов у сіни, в яких було темно, хоч в око стрель. Доклав старань, щоб двері не скрипіли, а сходинки старих сходів не тріщали. Він завжди допильновував цього, повертаючись після смерку. Не хотів будити пані Блажену. До того ж він злегка побоювався наслідків, що їх могло би мати зіткнення з пані Блаженою, якби таке сталося потемки.

Сходинка, всупереч його старанням, зрадливо затріщала. Відчинилися двері, повіяло ларендогрою, рум’янами, вином, воском, повидлами, старим деревом, свіжовипраною білизною. Рейневан відчув, як його шию охоплює пухка рука, а пара пухких перс притискає його до поручнів сходів.

— Ми сьогодні святкуємо, — прошепотіла йому в вухо пані Блажена Поспіхалова. — Сьогодні свято, хлопче.

— Пані Блажено… Чи ж бо… Годиться…

— Тихо будь. Ходи.

— Але…

— Тихо.

— Я кохаю іншу!

Вдова втягнула його в бічну кімнату, штовхнула на ліжко. Він занурився в безодню перини, що пахла крохмалем, потонув, обеззброєний м’якістю пуху.

— Я… кохаю… іншу…

— Та й кохай собі.

Флютик дотримав слова. Що, зрештою, стало для Рейневана цілковитою несподіванкою.

Адже від тієї розмови минув місяць — від дня гулянки з нагоди перемоги під Таховом. Від замаху та від інциденту з пані Блаженою Поспіхаловою, який стався у ніч з четвертого на п’яте серпня. Інцидент з пані Блаженою повторився, що тут приховувати, потім ще кілька разів і, загалом беручи, мав більше приємних сторін, аніж неприємних. До перших належали — зокрема — смачні та щедрі сніданки, якими після п’ятого серпня пані Блажена стала пригощати своїх квартиронаймачів. Рейневан і Самсон, які доти харчувалися досить нерегулярно і вбого, після п’ятого серпня почали ходити по своїх справах ситі й задоволені життям, а по дорозі доброзичливо всміхалися до ближніх і весело насвистували, пригадуючи смак булочок, сирку, цибульки, печінкової ковбаски, огірочків і яєчні з тертою селерою. Яєчню із селерою пані Блажена подавала особливо часто. Яйця, казала вона, посилаючи Рейневанові погляди оксамитово-ніжні, немов альпійські едельвейси, додають сили. А селера, докидала пані Блажена, додає охоти.

Через місяць після тих подій, уже у вересні, шостого, у суботу перед Різдвом Богородиці, коли Рейневан і Самсон доїдали яєчню з селерою, в кімнаті з’явився, тихо, наче сіра тінь, знайомий Рейневанові сірий типчик у сірих гачах.

— Його милість чекають, — промовив він тихо й коротко. — У “Золотому конику”. Швидко, пане.

Празькі вулиці були надзвичайно малолюдні, навіть безлюдні. Відчувалася напруженість, пульс міста був нервовим, неспокійним і нерівним. Дахи блищали після дощу, який випав перед світанком.

Йдучи, вони мовчали. Самсон Медок озвався першим.

— Майже рівно два роки тому, — сказав він, — ми були в Зембицях. Восьмого вересня 1425 року ти прибув до Зембипь. Зі шляхетною місією визволити кохану. Пам’ятаєш?

Замість того щоб відповісти або прокоментувати, Рейневан наддав ходи.

— За ці два роки, — не здавався Самсон, — з тобою сталися істотні метаморфози. Ти змінив, не багато не мало, релігію і світогляд. Щоб їх захистити, ти ходив у бій зі зброєю в руках, часом дозволяв використати себе політикам, шпигунам і негідникам. І твоїм мотивом є вже не шляхетне визволення, а навпаки: сліпа помста. Помста, яка — навіть якщо вона якимось чудом впаде на дійсно винних осіб — однаково не поверне життя твоєму братові.