Сапковський Анджей - Божі воїни

Рейневан вийшов на вулицю, перевів подих. Прага стихала. Звуки гучних забав потрохи починали поступатися хорам надвлтавських жаб і цвіркунів з монастирських садів.

Він пішов у напрямку Кінської брами. З корчем і пивничок, повз які він проходив, долітали кислі запахи, розлягався брязкіт посуду, дівчачі верески, уже дещо сонні рики й дедалі більш незлагоджені співи.

Повіяв вітерець, приносячи запах квітів, листя, шламу, диму та бозна-чого ще.

І крові.

Прага далі смерділа кров’ю. Рейневан усе ще чув цей сморід, який його переслідував, усе ще мав його в ніздрях. Відчував викликану цим смородом тривогу. Перехожих було дедалі менше, Неплахових шпиків поблизу не було ні слуху ні духу. Але тривога не зникала.

Він звернув у Стару Пасіржську, потім з Пасіржської — у вуличку, яка називалась “У Ямі”. Ідучи, думав про Ніколетту, про Катажину Біберштайн. Він думав про неї інтенсивно — і швидко відчув наслідки цих думок. Спогади поставали перед його очима так живо й реалістично, з такими подробицями, що скоро це стало нестерпно — Рейневан мимоволі зупинився і роззирнувся. Мимоволі — адже він знав, що однаково не було куди піти. Уже в серпні 1419 року, через якихось двадцять днів після дефенестрації, у Празі зруйнували всі до одного борделі, а всіх до єдиної веселих дівчат прогнали за міські стіни. У питанні суворості звичаїв гусити були дуже суворими.

Реалістичний і сповнений подробиць спогад про Катажину викликав також інші асоціації. Помешкання в будинку на розі вулиць Святого Щепана і На Рибнічку, що його Рейневан ділив із Самсоном Медком, мало господиню, пані Блажену Поспіхалову, вдову, багату на принади жінку з гарними блакитними очима. Ці очі кілька разів зупинялися на Рейневанові настільки промовисто, що він міг підозрювати її милість Блажену в охоті на те, що Шарлей зазвичай розлого окреслював як “ґрунтоване виключно на пожаданні поєднання, яке не є плодом санкціонованого Церквою союзу”. Решта світу окреслювала цю річ значно коротше — і значно крутішими словами. А гусити ставилися до речей, які так круто окреслювалися, з великою суворістю. Зазвичай, щоправда, вони робили це радше напоказ, але ж ніколи не було наперед відомо, з чого і кого вони захочуть зробити показуху. Так що хоча Рейневан і розумів погляди її милості Блажени, проте вдавав, ніби не розуміє. Частково зі страху накликати на себе клопоти, а частково — і навіть більшою мірою — з бажання зберегти вірність своїй коханій Ніколетті.

Із задуми його вирвало відчайдушне нявчання, з темного провулка праворуч вискочив і погнався вулицею величезний рудий котяра. Рейневан негайно додав ходи. Кота могли, звичайно, сполохати Флютикові шпики. Але це могли бути й звичайні грабіжники, які чатували на самотнього перехожого. Смеркало, ставало безлюдно, а коли ставало темно і безлюдно, вулички Нового Міста вже не були безпечними. А надто тепер, коли більшість міської сторожі мобілізували до армії Прокопа, одинокому перехожому не належало швендяти по Новому місті.

Тому Рейневан вирішив не бути одиноким. За кільканадцять кроків перед ним ішли двоє пражан, Щоб їх наздогнати, йому довелося неабияк постаратися, вони йшли швидко, а почувши звук його кроків, явно додали ходи. І раптом звернули в провулок. Він увійшов туди за ними.

— Гей, браття! Не бійтеся! Я хотів тільки…

Чоловіки обернулися. В одного біля самого носа був налитий гноєм шанкр. А в руці — ніж, звичайний різницький ніж. Другий, нижчий, був озброєний тесаком з вигнутою у вигляді літери S гардою. Жоден із них не був Флютиковим шпиком.

Третій, той, який ішов за ним і який наполохав кота, сивуватий, теж ним не був. Він тримав дагу [43] Дага — кинджал для лівої руки. , тонку й гостру як голка.

Рейневан відступив, притиснувся спиною до муру. Протягнув у бік розбійників свою лікарську торбу.

— Панове… — промимрив він, дзвонячи зубами. — Браття… Беріть… У мене нічого більше нема… По… Пош… Пошкодуйте… Не вбивайте…

Пики розбійників, досі суворі й напружені, розслабилися, розповзлися, розпливлися в презирливі гримаси. В очах, до цієї миті холодних і насторожених, з’явилася презирлива жорстокість. Вони наблизилися, піднімаючи зброю, до легкої і гідної зневаги жертви.

А Рейневан перейшов до другої фази. Після психологічної прелюдії а-ля Шарлей настав час застосувати інші методи. Вивчені в інших учителів.