П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

Візер ще раз демонстративно обмацав поглядом постать Клинченка, докірливо похитав головою і раптом, ніби змилосердившись, кинув люб'язно:

– Ну, поздоровляю, лейтенанте! Поверненню вашому радий. Тільки чому ви й досі не переодяглися? З влас ного досвіду знаю: військовий мундир збільшить ваші шанси у жінок принаймні вдвічі. Диви який: йому шану виявляють, а він… Як росіяни кажуть про таких: штафірка, шпак?

– Було колись, гер оберст, та це ще з лексикону офіцерства царської армії. Переодягтися ж, пробачте, не встиг. Командир полку «Бранденбург», вручаючи мені офіцерське посвідчення, наказав повернутись у ваше розпорядження негайно.

– Знаю! Полковник фон Ланценауер телефонував мені. Як вони там, наші славні бранденбуржці?

– Терміново передислоковуються на кордон. Я теж примчав сюди щодуху. Гадав, війна з Радами починається.

– Не будемо забігати наперед, лейтенанте, такі рішення – компетенція фюрера. Він думає і про нас. Поки що вирушайте на інтендантський склад, а звідти до майора Долла. Він уже двічі цікавився вашою особою.

Новоявлений лейтенант поспішив виконати наказ. Коли наближався до кабінету Долла, двері кімнати рвучко відчинилися. З них вибіг заклопотаний Альфред Бізанц у формі штурмбанфюрера. Заглиблений у роздуми есесівець проминув Клинченка. Та рефлекс розвідника, хоч із запізненням, спрацював. Бізанц раптом спинився, круто обернувся на сто вісімдесят градусів і гукнув Миколі:

– Ледве пізнав вас, лейтенанте! І спиняю не лише для того, щоб поздоровити. Ви мені потрібні.

Привітавшись і вже не випускаючи Миколиної руки, потяг його до Долла.

– А-а-а, знайшлася пропажа, ще й у якому вигляді, – радісно розшумівся майор, доки Клинченко козиряв і клацав закаблуками. – А ми тут телефон мало не обірвали, розшукуючи вас. Готуйтесь, друже мій, з корабля не на бал, а знову-таки на корабель…

– Яволь! Гер майор, мушу слухатися, особливо тепер, коли на мені погони. До ваших послуг, шеф! Не знав, що мене розшукують. Тому дозволив собі помитися з дороги, поголитися, переодягтися в мундир. Полковник Візер уже й так обізвав мене шпаком і штафір-кою. Та, як бачите, я вже готовий до всього, включно до війни з більшовиками. Кажуть – не сьогодні-завтра почнеться?

Клинченко обсмикнув китель і виструнчився ще більше, демонструючи свою готовність до виконання першо-го-ліпшого завдання. Очима він «їв» начальство, щоб помітити, як реагуватимуть абверівці на таке запитання.

Долл інстинктивно покосився на двері й суворо мовив:

– Допитливість – хороша риса розвідника, коли він діє в таборі ворога. Вдома ж головні його чесноти – мовчазність і скромність. А ви хочете знати більше за своїх начальників. Не підганяйте подій. На це, крім господа бога, має право тільки одна людина в світі…

– Хайль Гітлер! – скочив з стільця Бізанц.

– Зіг хайль, – сказали в один голос Долл і Клинченко.

Микола додав:

– Спасибі за урок, гер майор!

Язик механічно вимовляв слова подяки, а мозок тисячами дрилів точила думка: «Чи знають тут, у Кракові, точний строк?».

«Відомо їм чи не відомо?» – стукала кров у серце і скроні.

«Для Москви вже давно не секрет, що нападуть. Та коли б можна назвати день, час. Навіть хвилина при раптовості важлива…»

Хід його роздумів перебив Долл.

– Над чим замислилися, лейтенанте? Вас хіба не цікавить, нащо я вас викликав?

– Дуже! Та ви ж самі тільки-но роз'яснили мені, в чому чесноти розвідника у ворожому таборі і вдома. Тому ні про що не питаю. Терпляче жду наказу.

Говорив навмисне так, щоб у тоні пробреніла гіркота. Долл і Бізанц усміхнулися. Образився хлопець. Зеленкуватий ще. Не розуміє, що більшої таємниці, ніж дата початку війни проти Рад, у рейху тепер не існує. В ній, у тій таємниці, – запорука несподіваності. А несподіваність нападу – основа «бліцкрігу». Особливо на головному фронті.

Де головний? Не треба бути стратегом, щоб розуміти: він не на заході Європи, де успішно для гітлерівців пройшли спочатку сутички розвідок, а потім і бої армій. Які, власне, бої? Похід – прогулянка з засуканими рукавами під барабани й губні гармошки. Позаду бойових колон посувались удвічі довші валки вантажних машин з трофеями. І вино з виноградників півдня Європи лилося рікою. Головний фронт – поруч, на радянсько-німецькому кордоні, де причаїлися для першого стрибка близько двохсот найбільш боєздатних дивізій фюрера. Хай сьогодні ще не гримлять тут гармати, але досить сигналу – і кордон перетвориться на найдовший, найважливіший у світі фронт, де вирішуватиметься доля людства.