П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

– Все-таки клопоту я наробив багато, – вибачався Микола.

– Без клопоту й борщу не навариш! Так, здається, кажуть у вас на Україні? Та основний клопіт у нас з вами попереду. Всі джерела нашої інформації свідчать, що Гітлер енергійно, з усією швидкістю, на яку здатний «третій рейх», готує війну проти нашої Батьківщини. Ніколи, мабуть, за всю історію існування держав, ніхто не розвивав такої розвідувальної діяльності, як цей біснуватий фюрер. Ви розумієте, отже, яка величезна відповідальність лягає не тільки на Червону Армію, а й на наші органи. З одного боку, ми повинні знати все, буквально все, про бойові можливості вермахту та його союзників, а з другого – поставити надійний заслон між розвідкою ворога і нашими таємницями. Не боячись, що ви зазнаєтеся, скажу ще раз: молодець. Працювати вмієте. Правильно оцінюєте ви Алоїзенштрассе, як філіал абверу й гестапо, отже, як вишку, з якої наші розвідники можуть побачити, дещо для нас цікаве. Ми використаємо вашу пораду й докладемо сил, щоб мати там постійну «штатну» людину. А вам треба триматися Долла. Якщо відкриється можливість – пробирайтеся до СД. Це головна кухня всієї розвідки, контррозвідки, усіх диверсій і провокацій проти нашої країни. Щасливої путі у невідоме, молодий товаришу мій!

Вони обнялися.

Глупої ночі Клинченко повернувся на «Метью». Від нього за версту тхнуло горілкою, кілька пляшок він приніс із собою і на другий день частував колег, подавши її разом з обідом. «Хвіст» попросив Олександра Легнича, коли той підійшов до його столика, налити собі теж.

– За все, що добре кінчається! – проголосив він.

І схилившись до вуха Клинченка, додав: – Кажуть, портову шлюпку виловили. Ти не турбуйся, ніяка підозра на нас не падає.

Лютневим ранком «Метью», легко розкришивши гострим форштевнем тонкий льодовий припай, залишав Одесу. Клинченко вийшов на палубу. Рвучкий холодний вітер тисячами колючок впивався в обличчя, а Микола все стояв, аж доки лоцман у відкритому морі пересів на катер, щоб повернутися в порт. Червоний прапорець на щоглі катера маяв останнім привітом Батьківщини.

– Чом засумував, Легничу? Мені здається, що саме в тебе для цього найменше підстав. Із такої біди виплутався…

Перед Клинченком, з незмінною люлькою в зубах стояв «хвіст». У Миколи виникло непереборне бажання послати його до всіх чортів. Та обережність взяла гору. Контррозвідник обов'язково ж доповідатиме начальству про свої спостереження. Хоч, звичайно, він і не здогадується, де встиг побувати Легнич, а все ж може кинути тінь підозри. Тому Микола, ніби не відразу почув, що до нього звертаються.

– Ти, здається, щось сказав? Пробач, замріявся, та й промерз на цьому клятому вітрі. Айда, погріємося, ще кілька ковтків російської лишилося.

То була розумна передбачливість, у чому переконався по прибутті до Варни. Тут, в одному з невеличких портових готелів, як було наперед домовлено, чекав Долл. Піднімаючись в його номер, Клинченко на сходах зустрівся з «хвостом». Той ішов у парі з молодою жінкою. Обоє прикидались п'яними. Втім, дама явно була тільки для декорації. Вийшли, безумовно, від Долла. Про це свідчили мокрі сліди чоловічих черевиків і жіночих бот на паркеті його номера.

Шеф зустрів доброзичливо. Присунув фотель, почастував грецькими сигаретами. Хизуючись знанням російської мови, кинув:

– На щите или под щитом?

– На щиті, докторе, і навіть з привітаннями від колишніх ваших друзів.

– Зворушений! Прошу докладніше.

Клинченко дістав з невеликої валізки карту узбережжя з чітко нанесеними позиціями берегових батарей. Оповів про свої пригоди, зустрічі з «законсервованою» агентурою, про те, як виконав доручення Данила Скоропадського. Не приховав операції з контрабандою. Поцікавився, ніби між іншим:

– Кому здати хутро?

Долл розсміявся.

– Це ваш трофей. Нагорода за удачу.

Клинченко похитав головою:

– Докторе, ви краще, ніж будь-хто, знаєте, що в мене з більшовиками війна ідейна. Не хотілося б розмінюватися на барахло.

– Не думав, що ви надаєте значення, таким дрібницям. Ну, подаруйте хутро знайомій дамі.

– Не маю поки що…

Долл замислився.

«Ага, дійшло! Думає: брати чи не брати», – спостерігав Микола за своїм співрозмовником. І почув слова, заради яких, власне, згадав про те хутро:

– Тоді я візьму гріх на душу і подарую ваше хутро своїй дружині. Тільки хай це лишиться між нами. У кожного, знаєте, є вороги…