П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

– Тоді Альбрехт буде тобі ще злішим ворогом, а мене просто з'їсть з потрухами. Дуже прошу мене на його місце не сватати.

– Цураєшся мене! Ну, біс із тобою. Порадь підхожу людину. Тепер мені на начальника розвідки потрібний не офіцер, а хитромудрий Одіссей, який добре знав би психологію місцевих жителів. Без цього до жодного партизанського кодла не підступишся. А якщо твого хрещеника зробити начальником розвідки? Астрова, га?

– Він уже більше твій вихованець. Я його лише по кілька хвилин у свої приїзди бачу. Поради дати не можу, хоч, думаю, він і згодився б на це. Перевір, постав його на цю посаду тимчасово. Придивишся, а там життя покаже.

Через п'ять днів Клинченко відбув назад у Таганрог. Перед тим вони з Доллом об'їхали найбільші підрозділи «корпусу». Микола зібрав для Центру широку інформацію про озброєння карателів і настрої особового складу, дані про уповноважених СД при дивізіонах, проаналізував стан дисципліни серед солдатів. Падіння її виявлялось не тільки в бандитизмі, мародерстві (таке команди карателів і за гріх не вважали, а скоріше – за молодецтво). Непокоїло їх інше: наступ Червоної Армії породив у військах Долла масове дезертирство. Дехто із спійманих дезертирів зізнався на слідстві, що збирався перейти лінію фронту, дістатися до своєї оселі, а там, порадившись з рідними, вирішити: з'являтися з повиною чи переховуватися. Та більшість втікачів, як було встановлено через агентуру, пристала до партизанських загонів.

Головною спонукою перебіжчиків стали успіхи Червоної Армії. Вони примусили багатьох замислитися: «А що зі мною буде далі?»

Саме на ці настрої і порадив Микола Павлові спиратися, перевербовуючи декого з прибулої двадцятки. Основну ставку Астров мав зробити на одинадцять колишніх військовополонених. Ще при розмові з ними в Таганрозі Клинченко прийшов до висновку: більшість цих людей дала згоду вступити до розвідшколи під загрозою, затаївши в душі надію використати засилку в радянський тил для повернення в ряди захисників Батьківщини. Завдання Астрова і полягало якраз у тому, щоб переконати їх послужити Вітчизні на фронті таємному: вважатися агентами абверу, а виконувати завдання радянської розвідки.

Одночасно Павло був попереджений: жодних спроб перевербувати будь-кого, крім цих одинадцяти, бо останні дев'ять прибулих із розвідшколи він вважав переконаними ворогами Країни Рад. Про це свідчило їх минуле: служба в білій армії, активна антирадянська діяльність в еміграції.

– З перевербовкою – не поспішай! Дій, лише добре розвідавши настрої осіб, яким запропонуєш високу честь працювати на праве діло. Підкреслюй це: наша розвідка, як і наша армія, борються за визволення своєї Батьківщини та інших народів Європи від фашистського поневолення, від найстрашнішої в усій історії людства біди.

Минуло ще днів двадцять, і до штабу абвергрупи-103 надійшло перше донесення розвідслужби «корпусу». Під ним стояв підпис Астрова. Того ж дня обер-лейтенанта Клинченка викликав Альбрехт. Обличчя майора не віщувало нічого хорошого, коли він показав розвідникові папірець з підписом Астрова і на найвищій ноті заверещав:

– Вас іст дас? Поясніть, що там сталося? Хто дозволив призначити того сосунця Астрова на посаду, яку може обіймати офіцер і до того ж чином не нижче капітана? Куди подівся Гюнтер?

Клинченко мобілізував усю свою витримку. Спокійно мовив:

– Коли я від'їздив з Будьоннівки, капітан був у відрядженні. Ми з ним не зустрічалися. А звідки ж, гер майор, я можу знати про події, що відбулися за мою відсутність?

– Зондерфюрер ваш друг, а Астрова вербували ви. Не може бути, щоб Долл поставив його на місце Гюнтера без вашої поради…

– Гер майор, запевняю вас: ви переоцінюєте мій вплив на зондерфюрера, мою обізнаність із станом справ у штабі корпусу і, зрештою, ступінь наших зв'язків. Уже багато разів ви називаєте мої хороші службові відносини із зондерфюрером дружбою. Давно хотів переконати вас, що це не так. Але, погодьтесь: мені незручно говорити таке. До призначення Астрова на нову посаду я ніякого відношення не маю. Але чому б вам не зателефонувати до Будьоннівки й не розпитати, чим викликано заміну. Може капітан поїхав на передній край і його вбито чи поранено. Адже ми – солдати, йде війна і статися може всяке…

Альбрехт схопив трубку телефону й наказав негайно зв'язати його з «краніхом» [* Краніх (нім.) – журавель ]. Помітивши, що обер-лейтенант все ще тут, майор крізь зуби кинув: